Як в окупації херсонські лікарі рятували немовлят

“Коли все почалося, у мене в реанімації було семеро дітей. Усі – на штучній вентиляції легень. Ніхто з нас не знав, що таке війна. Ніхто не розумів куди бігти і що робити. Ми одягнули на дітей бірки і написали прізвища”, – згадує початок повномасштабної війни Ольга Пілярська.

Вона завідує відділенням анестезіології та реанімації для новонароджених та недоношених дітей у Херсонській дитячій обласній клінічній лікарні. Її відділення не припиняло реанімовувати та оперувати новонароджених навіть у найважчі часи. А ще – забирати на лікування дітей у важкому стані із медзакладів області, пише Національна служба здоров’я України.

“Наша неонатальна бригада почала виїжджати наприкінці березня. Перший раз поїхали в Каховку. Там було двоє дітей на штучній вентиляції легень. Ми вирішили, що маємо ризикнути і забрати їх. До Каховки – 50 блокпостів. На блокпостах перевіряють мобільні телефони, роздягають, дивляться, чи є татуювання і чи немає слідів від носіння зброї. Якщо назустріч їде колона їхньої техніки – треба звертати, з’їжджати в поле. Якщо не звернути… на наших очах переїхали машину”, – згадує лікарка.

За час окупації в Херсонську дитячу обласну лікарню перевезли 185 дітей із міст довкола. Бригада медиків виїжджала в Генічеськ, Скадовськ, Каховку та інші міста, де потребували фахової медичної допомоги новонароджені діти.

“Був випадок, що в лікарні, куди ми приїхали за дитиною, росіяни проводили обшуки. Нам дали 20 хвилин. Сказали, якщо встигнете, то поїдете назад, якщо ні – залишитесь тут. Дитина була у складному стані, інтубована. Ми встигли її забрати”, – розповідає Ольга Пілярська.

Сполучення між окупованими містами Херсонщини в той час не було – ні громадського транспорту, ні таксі. Медики не могли залишити новонароджених і їхніх батьків без допомоги.

“Перший раз російські військові прийшли до мене з відеокамерою і коробкою якоїсь гуманітарки. Я сказала, що коментарів на камеру давати не буду. Вони почали говорити, що лікарі поза політикою і так далі, але я твердо їм відмовила. На щастя, більше моє відділення не чіпали. Я знала, які проблеми у інших лікарнях, як медиків забирали у підвали, що робили з людьми, як зв’язували їх і залишають на кілька діб”, – ділиться лікарка.

Медикаменти у лікарні були завдяки українським волонтерам, які знаходили можливість передати їх в окуповане місто. Самих пацієнтів у медзакладі стало набагато менше, але усі випадки – складні.

“Жінки їдуть народжувати у Миколаїв. Всі діти, які у мене – це передчасні пологи, кровотечі, пологи вдома, недоношені, холодові травми,” – пояснює Ольга Пілярська.

Із 35 працівників відділення залишилося 17. Медики і медсестри приходять на роботу на кілька днів, щоб зайвий раз не пересуватися по місту.

“Я зайшла зараз на 3 доби. Проведу їх у лікарні. Потім вийде друга зміна на кілька діб. Складаємо графіки так, щоб не ходити часто вулицями. Обстріли у Херсоні постійно – буває тривають 5 хвилин, буває не припиняються всю ніч. У мене є бронежилети у відділенні, каски. Їх завжди одягаємо на виїзди,” – розповідає завідувачка відділення.

Корпус для новонароджених Херсонської дитячої обласної лікарні зруйнували під час обстрілів. Медики переїхали в інше приміщення. Цілих вікон там немає – усі вибиті. Але є генератори, екофлоу, стабілізатори електроенергії.

“Чесно кажучи, я вже не пам’ятаю, що таке мирне життя і як буває по-іншому. Психологічно стало значно легше після деокупації. Наче великий камінь з душі впав. Тепер тут наші. Ми дуже віримо, що скоро перемога”, – підсумовує Ольга Пілярська.