Гроші на межі. Новотроїцький район

Пручаючись реформам громади Новотроїцького району не лише втрачають гроші, а й створюють благодатні умови для тіньової економіки на місцях.

“Так, бистренько все убрать! Не записуйте мене, не хочу! Я взагалі журналістів не люблю”, – ледь побачивши в моїх руках диктофон, протестує Сергіївський сільський голова Клавдія Пшеницька.

Щоправда, протестує не дуже наполегливо і від розмови з журналістом не відмовляється. “Не люблю казати ні хорошого, ні поганого. Я не хвастаюсь, але у нас концерти кожну неділю і кожен місяць проходять у селі. Ми нікому ніде не хвастаємось і нікому ніяких інтерв’ю не даємо. Вобще, я не хочу, щоб за мене щось писали”, – каже вона.

“Кого нам ще було обирати?”

Підстав не любити журналістів у Клавдії Пшеницької вистачає. Але ще більше через власне минулt вона мала б не любити правоохоронців. У 2012 році її затримали під час отримання хабаря в 20 000 гривень від підприємця, якому було обіцяно посприяти в купівлі напівзруйнованої будівлі кухні-готелю колишнього місцевого КСП і виділенні в приватну власність земельної ділянки для її обслуговування площею 0,15 га.

Згодом Новотроїцький районний суд визнав її винною у зловживанні владою і службовим становищем та призначив покарання у вигляді обмеження волі строком на два роки (умовно) з позбавленням права обіймати посаду. Верховній Раді Україні довелось призначати у Сергіївській сільраді позачергові вибори сільського голови. Але невдовзі на наступних виборах селяни знову обрали очільником громади Клавдію Олександрівну. “А кого нам ще було обирати? Проголосували за неї — нехай працює”, – махнув рукою житель Сергїівки, якого ми зустріли біля будинку культури.

– Я людина не зла. Люди мене благали, пороги оббивали: “Йдіть, Клавдія, на роботу!” Сім’я, діти не відпускали, а я пішла. От так три роки вже працюю, – зізнається Клавдія Пшеницька.

Щоб доїхати до Сергіївки, треба подолати 17 км по розбитій дорозі з райцентру і проїхати через село Воскресенку, що зустрічає напіврозваленими будинками, похмурими стелами радянських часів і майже апокаліптичними пейзажами. У самій Сергіївці теж можна натрапити на щось потойбічне: моторошний і схожий на десятки інших пам’ятник загиблим у Другій світовій війні, скульптуру більшовицького письменника Максима Горького, обдерту будівлю універмагу, заборонену символіку з серпа і молоту на будинку культури та пташині гнізда в давно розбитих вуличних ліхтарях.

– У нас є три кладовища, дитсадок, дитячий майданчик робимо. До школи ходить 96 дітей, а 1 вересня сядуть за парти 16 першокласників. Нема чим похвалитися, поховань більше ніж народжуваність, – доповнює цю картину Клавдія Олександрівна.

На сайті публічних закупівель ProZorro можна знайти лише один оголошений Сергіївською сільрадою в минулому році тендер — з реконструкції трубчатого переїзду по вул. 40 років Перемоги на 378 тисяч гривень. Проте дізнатися деталі цієї публічної закупівлі на ProZorro майже неможливо: документи на її сторінці відсутні. Міститься лише інформація про єдиного учасника і переможця тендеру — ПП “Алекс-Строй-Сервіс” з Нової Каховки. 

Користуючись нагодою питаю у сільського голови: як у Сергіївці контролюють використання бюджетних коштів і на що їх узагалі направляють? “Оце євровікна поставили, заказали вивіски для сільради. В будинку культури плануємо перекрити покрівлю в цьому році, а на той рік будемо внутрі щось робити. Все робимо своїми грошима, нічого ні в кого не просимо. Бюджет сільради на 2018 рік — 1,7 мільйони гривень, працює бюджетна комісія. Мені пригадуються такі часи, коли не було чим за світло заплатить і бумагу купить. Колись ми у казначейства кредити на зарплати брали. А тепер усі вчасно все отримують, тьфу тьфу. Ні в кого не клянчим”, – відповідає Клавдія Пшеницька.

На питання — чи не планує Сергіївка об’єднатися з сусідніми громадами і скористатися можливістю отримати ту ж інфраструктурну субвенцію на першочергові потреби, чую відповідь: “Ні, об’єднуватись ми не хочемо. І люди не хочуть. Але якщо нас будуть примусово об’єднувати, то ми підемо до Громівки, з центром у них. Тільки так”.

Села відмовляються від грошей

Схожі відповіді ми чули не раз від інших керівників на місцях у районі.

– Ми не планували в цьому році займатися цим питанням. Об’єднання для нас не на часі, – зізнається Новотроїцький селищний голова Наталія Пінчук.

– Ми неодноразово обговорювали питання об’єднання, але всі наші жителі проти. Поки будемо жити як є. Ми навіть розглядали варіант об’єднання з сусідньою Новомихайлівською сільрадою, хоча люди теж проти цього. Але в цьому випадку населення ОТГ не буде становити і півтори тисячі осіб. Що це за громада буде? Це ж ніяких надходжень не буде [до бюджету] — ні лівих, ні правих. Те, що маємо зараз і так, те й будемо мати. Який в тому сенс? – сумнівається Сивашівський сільський голова Світлана Олоєр.

Не бачить перспектив від об’єднання з Сивашівкою і Новомихайлівський сільський голова Микола Вайда: “Це нелогічно навіть виходячи з нашого географічного положення. Так, села розташовані поряд, але напряму доріг ми не маємо. А трасою відстань між нашими селами — 28 км. За перспективним планом ми повинні були б увійти до ОТГ з трьома іншими громадами, але чи буде з того якась користь? І люди наші думають так: “Не буде сільради або школи — пропаде й село”. Однак якщо в цій школі навчається 30 учнів і в класі сидить по 5 чоловік — що це за школа? Може, децентралізація б якось це змінила”.

На думку голови Новотроїцької райдержадміністрації Наталії Солтановської, одним із “винуватців” гальмування реформи у районі є колишній голова районної ради. “Коли у 2015 році сільські і селищні голови заступили на свої посади, вони ще не дуже орієнтувалися і дослухались до тодішнього керівника райради. З часом вони почали трохи змінювати свою думку. Наприклад, на одній з нарад пролунала пропозиція створити одну об’єднану громаду на території всього району. Та багато хто її не підтримав. Деякі місцеві голови, як у тій же Сергіївці, кажуть відверто: “Дайте нам доробити до пенсії”. У багатьох страх перед відповідальністю. Страх перед тим, що щось може піти не так. Але ж зміни будуть у будь-якому випадку. І зараз ще є час нормально все організувати, спокійно передати майно, забезпечити фінансову систему в перехідний період. І не факт, що потім самі місцеві жителі не дорікатимуть своїм нинішнім головам, що вони не скористались можливістю все зробити вчасно і отримати інфраструктурну субвенцію на розвиток сіл”, – каже голова РДА.

Іншою причиною небажання скористатися новими можливостями Наталія Солтановська називає ту значну фінансову допомогу, що надавалась громадам протягом останніх років. “Ми хотіли зробити краще для людей, а виявилося, що це пригальмувало реформу. Причому, зараз ми разом із народним депутатом України Сергієм Хланем готові надати максимальну підтримку, зокрема фінансову, тій громаді, що наважиться об’єднатися першою в районі. Але навіть і цим вони не хочуть скористатися!” – додає вона.

Стати першою вже в цьому році має всі шанси Чкалівська сільська рада. Щоправда, жодна з сусідніх громад Новотроїцького району досі не дала на це своєї згоди. Єдина надія у Чкалового на сусідню Новодмитрівку Іванівського району.

– Минулого року 90% тамтешніх жителів проголосували за те, щоб приєднатися до нас, а не до Іванівки. Втім, процес трохи затягнувся, хоча є надія, що ми в цьому році зможемо провести вибори з цією сільрадою. Закон уже дозволяє [об’єднуватись з громадою іншого району] і ми можемо стати першою об’єднаною громадою в Новотроїцькому районі, – коментує чкалівський сільський голова Володимир Сапрон.

Він зізнається, що його дуже вразили зміни, що відбулися за останні роки в Зеленопідській ОТГ сусіднього Каховського району: “Вони ж були такими самими як і ми, але тепер значно просунулись уперед. Нам же лишається тільки їх наздоганяти. А тих сільських голів, які не бажають йти на об’єднання я можу зрозуміти. У них страх перед відповідальністю і банальне небажання щось змінювати. Бо після 2014 року до місцевих бюджетів пішло більше коштів, кожній сільраді тепер вистачає на захищені статті і ніхто не хоче покидати свої крісла”.

“Золота ера” добігає кінця?

– В 2015 році почали стрімко зростати доходи місцевих бюджетів і громади виявились не готовими витрачати всі ті кошти одразу. Проте доволі швидко вони переналаштувались. Стрімко виросла корупція на місцях, бо було вже що ділити. Стрімко розгорнулась діяльність “освоювачів” бюджетів, бо було що освоювати, – вважає експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай.

На думку експерта, “золота ера” органів місцевого самоврядування і їх можливостей скоро закінчиться. “З 2017 року розміри видатків почали наздоганяти доходи місцевих бюджетів, а нині ми живемо в останній рік коли доходи перевищують видатки. Вже в наступному році все зміниться. Зокрема через те, що держава перекладає все більше повноважень на органи місцевого самоврядування. Звісно, хтось стане біднішим, а хтось матиме у себе ще якийсь запас коштів. Але “золота ера” органів місцевого самоврядування, коли можна було бездумно витрачати гроші на що завгодно завершується”, – додає він.

Слова Олександра Солонтая підтверджують і самі сільські голови. Наприклад, майже на 1 мільйон гривень вдалося збільшити бюджет Сивашівської сільради завдяки укладанню договорів оренди на чотири місцеві ставки.

– Для нашого бюджету, що нині складає 3,5 млн. грн. це дуже суттєва сума, – визнає Світлана Олоєр.

За її словами, з тендерними процедурами Сивашівська сільрада не працює, бо “великих сум не витрачає”. Каже, що вони самостійно шукають підрядників тих чи інших робіт. Проте коли запитуєш про потреби в громаді, виявляється, що їх вистачає.

– У нас у критичному стані була шкільна спортзала. На її ремонт були виділені кошти з нашого і районного бюджетів. Направляли також кошти на заміну вікон і на туалет у школі. Зараз плануємо робити ремонт будинку культури. Вже перекрили в ньому покрівлю, тепер треба капітально ремонтувати все всередині. Серед інших проблем у нас — відсутність лікаря сімейної медицини. Через це ми не можемо укладати декларації [про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу]. Простіше з дитячим лікарем, хоча їй вже за 80 років, але все одно приїжджає і обслуговує наших дітей. Також у нашому селі найменша оцінка землі, через що люди отримують найнижчу плату за оренду своїх паїв у районі. Ми не маємо жодного гектара землі на зрошенні, все на богарі. А враховуючи цьогорічну спеку тепер переживаємо – чи будуть платити належні податки наші землекористувачі. Бо через засуху можна все списати на неврожай”, – доповнює Світлана Олоєр.

Як і у випадку з Сивашівкою жодної інформації на порталі ProZorro не знайдеш і по Новомихайлівській сільраді. “Наш бюджет на 2018 рік — 3,5 млн. грн. і я б не сказав, що ми сильно шикуємо”, – зізнається сільський голова Микола Вайда.

“Зайві” кошти Новомихайлівці б не завадили. Їх вони могли б направити на покращення водопостачання, яке зараз здійснюється три години на добу. “Причина — в географічному розташуванні села і проблемою з водогоном. Переривати село люди не хочуть, бо у всіх нормальні під’їзди до дворів. А під землею лежать чотири водогони, які свого часу з’єднували і роз’єднували так, що тепер ми нічого не можемо там знайти і владнати”, – пояснює Микола Вайда.

Новомихайлівський сільський голова є єдиним з опитаних нами в Новотроїцькому районі, хто визнає, що анексія Кримського півострова мала вплив на його односельців: “Від нас до Чонгара 12 кілометрів, у жителів Новомихайлівки багато родичів у Криму. Вони завжди їздили до Сімферополя, до якого значно ближче, ніж до Херсона. Тож поява кордонів обурює людей. Як на мене, більшість також схиляється більше на бік Росії. Я їх питаю: люди добрі, ну чого вам не вистачає? В селі все є: клуб, дороги, більярд, теніс. І виїхати можна спокійно, транспортне сполучення нормальне. Але все одно настрої у них такі. Мабуть, усе таки через родичів, які залишились на півострові“.

Микола Вайда зізнається, що варто брати приклад з сусідньої Новоолексіївки Генічеського району: “Це унікальне селище. Там проживає багато кримських татар і вони всі живуть мирно. Мені навіть селищний голова Олександр Бурковський дзвонив, пропонував об’єднатися, як тільки Верховна Рада дозволила створювати ОТГ з громад різних районів. Нам до Новоолексіївки, справді, значно ближче ніж до Новотроїцького. Але відмовився, бо я патріот свого району”.

Відсутність тендерних закупівель визнає і новомихайлівський сільський, і новотроїцький селищний голови. “Ми все закуповуємо без тендерів”, – стверджує Микола Вайда. “У нас нема великих закупівель на сьогодні. Якщо якісь великі об’єкти фінансуються, то ці тендери проводяться на рівні обласних структур”, – додає Наталія Пінчук. Без проведення публічних закупівель, за словами районних чиновників, обирали й виконавців ремонтних робіт на площі перед будівлею райради і РДА.

Не надто активно системою публічних закупівель користуються і в Чкаловому. “У нас нема такого сильного обігу коштів і переважно закуповуємо продукти. Ми даємо можливість заробляти місцевим підприємцям”, – стверджує Володимир Сапрон.

Паралельно з підготовкою до об’єднання у Чкаловому розмірковують над тим, чим приваблювати до себе туристів. Для цього тут є всі умови, адже в селі залишились старі будівлі і мальовничий ставок, створений засновником біосферного заповідника “Асканія-Нова” Фрідріхом Фальц-Фейном. Останній був якийсь час власником села, що мало назву Доренбург. Використати цю спадщину планує сільський голова і вже в цьому році має намір встановити біля ставка пам’ятник Фрідріху Фальц-Фейну.

Разом із тим Володимир Сапрон добивається капітального ремонту кілометрової ділянки траси, що проходить через територію села. “На ній зупиняється величезна кількість машин, що їдуть далі на південь, але вона давно в страшному стані, – пояснює він. – Чому ми всією областю не можемо відремонтувати кілометр дороги, я не розумію. Село б могло зробити це власними силами, однак дорога не перебуває у нас на балансі і ми витрачати на неї кошти громади не можемо. Однак завдяки ремонту цього маленького відрізку траси виграли б усі”.

Матеріал підготовлено завдяки підтримки OPEN Media Hub за рахунок коштів, наданих Європейським Союзом.