Окупаційна влада робить усе, щоб ускладнити життя кримчан. Проте на цьомууспішно наживаються посередники по обидві сторони адміністративного кордону.

Про повернення в Україну 28-річний житель Ялти Віталій мріяв більше двох років. Та після втрати документів дорога на материк для нього була закрита. У представництві Президента України в АР Крим йому порадили поїхати до Ростова-на-Дону, аби в українському консульстві отри­мати талончик на повернення. Незаконний перетин Керчен­ської протоки через недіючі КПП на державному кордоні з РФ, 3 тижні поневірянь у Ростові, витрачені на проживання 30 тисяч рублів ні до чого не призвели. Без грошей, у відчаї він повернувся до Ялти. Вирішити його проблему за хорошу винагороду хлопцю пропонували місцеві «посередники». Врешті-решт він вирішив звернутися до представників громадської організації «Шторм», яка допомагає кримчанам в оформленні документів на материковій Україні. «Я запропонувала йому спробувати поїхати без документів. Ми приїхали на КПВВ і через дві години були вільні. Коли хлопець зрозумів, що його пропустили, він розридався. Тепер повертатися до Криму не збирається», — говорить голова ГО «Шторм» Олена Антонова.

Допомога для кримчан

В Україні допомогу кримчанам надають і волонтери ГО «КримSOS», яка починалася як волонтерська ініціатива у соцмережах 27 лютого 2014-го. Суть її — надавати оперативну і перевірену інформацію про ситуацію в Криму. «На території півострова блокується інформація про порядок отримання тих чи інших документів на материковій Україні. Заблокували там навіть наш сайт, хоча в жодні заборонені списки в РФ ми не входимо, — розповідає координатор південноукраїнського офісу «КримSOS» Олексій Тільненко.

— Тож багато хто в Криму не в курсі, що в Україні паспорт можна отримувати з 14 років. Також є випадки, коли кримчани «забувають» отримати паспорт по досягненні 16 років. Якось 17-річ­на дівчина поїхала до Херсона його оформляти, і на адміністративному кордоні на неї склали протокол про адмінпорушення, оскільки за законом вона повинна пред’явити на КПВВ паспорт громадянина України. А штрафні санкції за це доволі суворі».

Коли ж хтось у Криму втрачає документи, як правило, потім без суду не обійтися. Адже для відновлення паспорта у них немає іншого виходу, крім як їхати до Ростова через закриті КПП, а це є порушенням українського законодавства. Українське консульство в Ростові може видати таким людям одноразовий талон на повернення в Україну, а на КПВВ на межі з Херсонською областю прикордонники складуть протокол про незаконний перетин Керченської протоки. Втім, часто судді у таких ситуаціях стають на бік відповідачів. Вони розуміють, що люди не мають іншого виходу.

Минулого року для багатьох кримчан серйозно ускладнилася процедура оформлення свідоцтв про народження, адже за кілька років після анексії чимало жінок встигли отримати прізвище чоловіка і оформити це в окупаційних органах влади. Оскільки подібні документи не визнаються Україною, тепер батькам доводиться доводити через суд, що народжені у них діти справді їхні.

— Ми домагаємося, аби подібні справи розглядалися в адміністративному порядку, проте особливих успіхів у цьому не досягли, — продовжує координатор «КримSOS». — Трохи простіше стало під­тверд­жувати факти народження і смерті, хоча й тут є свої труд­нощі. Приміром, деякі суд­ді по-різному трактують норми відповідного законодавства і відмовляються розглядати справи зі встановлення факту смерті, відправляючи людей до Апеляційного суду міста Києва. Рідним померлого доводиться їхати туди і чекати, поки судове рішення набере чинності, а вже потім із ним звертатися до будь-якого територіального органу реєстрації актів цивільного стану.

Надання юридичної допомоги жителям окупованих територій для «КримSOS» стало одним із головних напрямів. За словами Олексія, якщо одразу після анексії півострова волонтерам доводилося допомагати з пошуком житла і роботи, а також надавати гуманітарну допомогу, то тепер кримчани переважно потребують допомоги з оформленням документів.

— Ті, що до нас звертаються, хочуть бути максимально присутніми в українському правовому полі. Наприклад, щоб у разі загострення ситуації на півострові вони могли оперативно зібрати всі документи і терміново виїхати на материкову Україну. До речі, так само вчиняють і проросійськи налаштовані кримчани, намагаючись максимально увійти в російське правове поле, а в разі чого тут же виїхати до РФ. Хоча є також випадки, коли люди мають виключно корисливий інтерес до україн­ських документів. Деякі чекають, коли українців почнуть без віз пускати до Європи, тож чіпляють­ся за таку можливість. Наша ж організація надає допомогу людям незалежно від їхніх по­літичних уподобань і того, чи підтримують вони Росію. Загалом з початку конфлікту до «КримSOS» звернулися понад 200 тисяч кінцевих вигодоотримувачів. А до нашого херсон­ського офісу нині щомісяця звертаються приблизно 350 осіб, — додає Олексій Тільненко.

«Говорити правду в Криму небезпечно»

Про мету свого візиту на Херсонщину під час перетину адміністративного кордону більшість кримчан говорити боїться. «Це небезпечно. Краще російським прикордонникам казати: «Я їду на ринок або у МакДональдс», — розповідає Олена Антонова. — Справа в тому, що окупаційна влада не визнає українські документи, видані після їх «референдуму». Водночас за необхідності оформити щось на півострові тамтешні чиновники дуже часто вимагають саме українські документи. В разі ж втрати відновити їх дуже нелегко, чим сповна користуються численні посередники і шахраї. Причому не тільки у Криму, а й на материковій Україні».

Волонтерка не вірить, що всі без винятку українські чиновники робитимуть щось для кримчан безкорисливо. «Знаю, що в одному з паспортних столів Херсонщини без особис­тої присутності людини мож­на вклеїти фотографію у паспорт за 1000 гривень, а в одному з пологових будинків можуть продати довідку для кримських мам про те, що саме там народилася їхня дитина. Це зручно: не потрібно потім звертатися до суду і ви­їжджати з півострова, аби отримати українське свідоцтво про народження. Добре заробляють на подібних речах і в Криму. Не маючи доступу до необхідної інформації, люди охоче користуються послугами численних «посередників», — підкреслює Олена.

Однією з причин цього голова ГО «Шторм» називає відсутність структурованої роботи щодо жителів окупованих територій. «Кожен відділ, кожна установа працює на свій розсуд. Приміром, у Білозерському районному секторі Державної міграційної служби доводилося зіштовхуватися з жахливими ситуаціями, тож я неодноразово просила ке­рівництво управління ДМС у Херсонській області вплинути якось на своїх працівників. Справа в тому, що в Білозерці — єдиному районному центрі поряд із Херсоном — розташований сектор ДМС, в якому паспорти для прибулих із Криму дітей видають протягом одного дня. В чомусь працівників цього сектору можна зрозуміти. Адже до окупації Криму вони обслуговували значно меншу кількість людей. А тепер від них залежить — видавати людині документи чи ні. Якщо у них гарний настрій — все зроблять. А якщо ні, можуть облаяти і заявити: «Як же ви задовбали своїм Кримом». В один із останніх моїх візитів до Херсона з нами приїхала жінка з Сімферополя отримати паспорт на доньку-інваліда, яка не може самостійно пересуватися. Мати сподівалася отримати документ за один день, однак у Білозерському РС ДМС вирішили, що вона може приїхати ще раз і забрати його пізніше. На те, що кожна така поїздка коштує чималих грошей і що залишати інваліда без нагляду не можна, там ніхто не зважає», — додає Олена Антонова.

Земля без майбутнього

20 лютого мине рівно 3 роки після початку військової агресії Російської Федерації проти України, яка призвела до анексії Криму. Росіяни давно і ретельно готувалися до цієї війни, намагаючись отримати контроль над усією територією України. Політика цієї країни на півострові добре ілюструє, що б чекало на всіх нас, якби російські війська навесні 2014-го зуміли захопити Херсонщину. Це, зокрема, можна почерпнути з результатів останнього моні­торингу ситуації у Криму, здій­сненого ГО «КримSOS».

За цією інформацією у 2016 ро­ці фокус окупаційної політики змістився на встановлення тотального контролю над суспільством у Криму. «Росія намагається «колонізувати» його, зробити лояльною частиною російського суспільства і знищити всі зв’язки з Україною. Для цього вводиться системна політика маргіналізації тих, хто не згоден з окупацією, і поділу громадськості на «законослухняних» і «екстремістів». Інструментами для цього є, в першу чергу, кримінальне і адміністративне законодавство, тиск провладних медіа і офіційна риторика державних органів країни-агресора. Іншим об’єктом маргіналізації стали кримські татари, а також люди іншого етнічного походження, які сповідують іслам. Масові затримання, обшуки і арешти відбувалися в релігійних громадах в рамках справи «Хізб ут-Тахрір». Це створює відчуття, що мусульмани є дуже небезпечними для суспільства. Третім об’єктом маргіналізації є Україна як держава і будь-яка людина, котра підтримує її територіальну цілісність. Російська пропаганда активно поширює твердження про те, що Україна використовує тероризм, а значить, усі, хто її підтримує, — потенційно небезпечні терористи. Іншими ж тенденціями окупаційної політики РФ стала мілітаризація півострова і посилення вертикалі влади. Попри показний спокій, не виключається військова ескалація. У Криму РФ створює відчуття постій­ної загрози і небезпеки», — підкреслюють експерти «КримSOS».

Виявляти «неблагонадійних» громадян у Криму починають зі школи, з першого ж класу. «На кожну дитину заводиться спеціальне досьє. Кожен вчитель зобов’язаний заповнювати його щодня, записуючи підозрілі речі про оточення учня, про те, що він говорить про своїх батьків. Враховуючи, що паперової роботи у вчителів значно побільшало, багато хто з них засиджується на роботі до 18-ї чи навіть 20-ї години вечора. І сприймають це як належне, хоча «при Україні» вони махнули б на це рукою, посилаючись на «профком», або на те, що їм потрібно у магазин або готувати вечерю. Втім, паперової роботи стало значно більше у всіх — і у медиків, і у підприємців», — розповіла бухгалтер одного з крупних промислових підприємств Сімферополя Валентина.

За її словами, молодь не бачить ніякого майбутнього у Криму і намагається будь-що виїхати в Україну або Росію. «Ні про який повноцінний розвиток бізнесу або власної кар’єри, якщо вона не пов’язана з «Єдиною Росією» або силовими структурами на півострові вже немає підстав навіть мріяти, — доповнює вона. — Крим нині — сіра зона. І поки там пануватиме Росія, нічого не зміниться».

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here