Більшість проблем нових прикордонних територій, які виникли після окупації Криму, держава вважає або другорядними, або взагалі не вартими уваги.

Каланчацький район

Світлина: Олег Батурін

«Селян змушували обмінювати паспорти на російські»

Першими під скорочення потрапили працівники пожежної бригади підприємства і охоронці. Потім звільнили всіх інших. «Пообіцяли, що тих, хто оформить трудові патенти за новим законодавством, знову працевлаштують. Однак час йшов, люди вирішили, що їх обдурили, впали у відчай і вирішили перекрити залізничну гілку, яка веде на «Кримський Титан», – продовжує Лілія Сімейко.

Повертати звільнених людей на підприємство, судячи з усього й не збиралися. Його представники пояснювали це відсутністю квот на «працевлаштування іноземних громадян». «Однак одразу після того, як обурені люди вийшли на рейки, до них приїхали представники заводу разом із директором Сергієм Косенком. Вони запевнили, що забезпечать протестуючим роботу і сприятимуть в отриманні трудових патентів. Простіше буде тим, хто отримував атестати до 1991 року, вони повинні пройти тільки співбесіди. А ось тим, хто закінчував українські навчальні заклади в часи незалежності, треба ще додатково здати екзамени на знання російської мови, історії Росії і права. Екзамені ці відбудуться на початку березня, – коментує Червоночабанський сільський голова Андрій Сучок. – Також керівництво «Титану» попередило, що не зможе вирішити хіба що проблему з транспортом: заводський автобус до села не курсуватиме. Тільки до російського КПП на кордоні, до якого заводчанам з села доведеться добиратися самостійно».

Після приходу в Крим окупантів Червоночабанський сільський голова зіткнувся з безліччю нових проблем. Світлина: Олег Батурін

– Люди готові терпіти будь-які незручності, аби тільки отримати роботу. Бо ніякої альтернативи «Кримському Титану» у себе вдома вони не знайдуть. Їх не лякає кордон. Не відлякує те, що зарплати на підприємстві (після анексії Криму) не змінювалися. Готові здавати екзамени і навіть самостійно сплачувати внески до Пенсійного фонду України, щоб не залишитися тут потім без пенсій. Все що завгодно, аби тільки працювати, – стверджує Лілія Сімейко.

Жінка впевнена, що завод виконає свою обіцянку. Її надію підживлює наказ директора армянської філії ТОВ «Титановые инвестиции» – «Крымский Титан» Андрєя Акулова від 29 січня 2015 року. «Про забезпечення виробничого процесу кадрами» за рахунок звільнених громадян України. Копію цього документу розіслали колишнім працівникам з Червоного Чабана. «Повернути на роботу пообіцяли 110 односельців, які виявили таке бажання. Сам Сергій Косенко скаржився нам, що в Криму неможливо знайти машиністів та інших фахівців, адже зарплата на «Кримському Титані» відносно невелика, а ціни в Армянську (після окупації) на все виросли в рази», – додає Лілія.

Щоправда, далеко не всі вірять у те, що проблема з роботою на розташованому на анексованому півострові підприємстві таки вирішиться. «На ньому працювало біля 400 жителів і нашого району. Нині вони без роботи і без жодних перспектив її повернути. Нема у нас і жодних контактів із заводом», – стверджує заступник голови Чаплинської райдержадміністрації Олександр Бурейко.

З появою «зелених чоловічків» у Криму роботу на «Кримському Титані» загалом втратили біля 800 жителів Чаплинського і Каланчацького районів. «Керівництво «Титану» відмовлялося приймати жителів району через зміну кримського законодавства і навіть змушувало обмінювати паспорти на російські, – доповнює голова Каланчацької РДА Ганна Загорулько. – Для нас це дуже серйозна проблема, адже з роботою у нас у районі кепсько. Лише якійсь частині колишніх робітників вдалося десь працевлаштувалися, дехто ж вирішив займатися підсобним господарством. Ось і все».

за словами Ганни Загорулько вирішити проблеми прикордонного району власними зусиллями абсолютно нереально. Світлина: Олег Батурін

Село між двома кордонами

Якщо їхати до Червоного Чабана трасою Т2210, через Чаплинку, то прямо перед поворотом на село дорога впирається в блокпост. За ним розташований український контрольно-пропускний пункт на адміністративному кордоні з Кримом. Від Чаплинки до нього – не більше 22 км. На машині цю відстань можна подолати за якихось 20 хвилин. Але вантажівкам, які прямують на півострів, для цього нині потрібно не менше 5 діб.

У день, коли ми вирушили до Червоного Чабана, на трасі очікували своєї черги до КПП близько 400 фур. «Стою тут уже 3 доби. Ще стоятиму, мабуть, стільки ж. Якби не кордон, то був би у себе вдома вже за 40 хвилин. Краще б там ніяких прикордонників і не було. Але на свою роботу я не скаржуся. Адже іншої роботи в Криму зараз немає», – зізнається далекобійник Володимир із Красноперекопська.

Водіям вантажівок доводиться стояти до п’яти діб, аби потрапити до Криму. Світлина: Олег Батурін

Узбіччя дороги до кримського кордону усипане горами сміття. Через відсутність елементарної інфраструктури сотні водіїв змушені ходити до вітру у чисте поле: дерев або кущів, за якими можна заховатися, тут майже нема. «В кінці лютого облавтодор, який обслуговує цю трасу, вивіз звідти 4 вантажівки сміття. Вже накидали знову. У самих водіїв культури нема ніякої, їм аби заробити гроші, а сміття можна викинути в поле, – розводить руками Андрій Сучок. – Що робити з цими фурами – я не знаю. Більше того, Червоний Чабан розташований між двома трасами на Крим. Водії зідзвонюються один з одним, і якщо на іншій дорозі черга менша, переїжджають туди через село. Колони 60-тонних машин уже вщент розбили наші дороги. Ставили дорожні знаки – вночі їх ламали. Перекривали блоками в’їзди в село – здвигали. Піднімали це питання на рівні області – реакції ніякої. Єдине, що нас нині обнадіює – обіцянка керівництва «Кримського Титану» побудувати об’їзну дорогу до села. Але цього мало».

– Щоб відремонтувати дороги тільки на території села, потрібно біля 2 млн. гривень. Але ж фурами і танками розбито також і мостовий перехід через Північно-Кримський канал, який нині в аварійному стані. Якщо з ним щось станеться, Червоний Чабан буде відрізаний від райцентру. Щодо траси Т2210, то ми виступили з пропозицією вилучити земельні ділянки уздовж шосе, щоб згодом її впорядкувати і створити сервісну інфраструктуру для водіїв зі стоянками, туалетами, можливо, готелем. Але все упирається в те, що офіційного кордону з Кримом у Херсонської області нема. Та й на районному рівні вирішити всі ці питання нереально, – додає Ганна Загорулько.

Розбитий танками і вантажівками мост через Північно-Кримський канал потребує термінового капітального ремонту. Світлина: Олег Батурін

Окупація Криму створила ще одну проблему для червоночабанців. Близько 1200 гектарів сільськогосподарських земель ще рік тому були вилучені військовими для охорони півдня від російських окупантів. «Люди досі навіть під’їхати не можуть до своїх ділянок. Паї не обробляються, відповідно, податки не сплачуються. У результаті втрачає бюджет. І вся наша громада», – констатує сільський голова.

Заміновані поля тепер уже звична картина для жителів Червоного Чабана. Світлина: Олег Батурін

З появою кордону погіршилося і автобусне сполучення села з навколишнім світом. Автобус до райцентру, як і раніше, ходить лише кілька разів на тиждень. «Була раніше зручна щоденна маршрутка Армянськ – Хорли. Справа в тому, що у жителів села багато родичів в Армянську. Доїхати до них, або їм до нас тепер дуже важко», – говорить секретар сільради Лілія Сімейко.

Відсутність транспортного сполучення з сусідами вдарило також по залізничникам. «Місцева станція Вадим Одеської залізниці жила за рахунок вантажоперевезень «Кримського Титану». Тепер у них усе завмерло», – додає Андрій Сучок.

У телевізорі – київська хунта і «Руський мир»

Здається, держава попросту відмахнулася від проблем, які виникли в прикордонних районах Херсонщини після окупації Криму. Розбиті дороги, безробіття, підвищення цін: все це не кращим чином впливає на настрої людей. Особливо на тлі антиукраїнської пропаганди, що і вдень і в ніч брудним потоком ллється з телеканалів, які дивляться тисячі жителів Каланчацького району.

– Ще з радянських часів наше село ловило сигнал з телевишки, розташованій на Перекопі. Як не крути антену в бік Каланчака – телеканали показують погано. Тому більшість людей досі дивляться кримське телебачення, по якому не зупиняється антиукраїнська пропаганда і не мають доступу до альтернативної інформації. Спілкуватися потім із цими людьми дуже важко, – зізнається Олексіївський сільський голова Олег Каменєв. – У мене самого вдома антена направлена на Крим і те, що я дивлюся в телевізорі – просто жах. Ми вже зверталися у Київ, просимо встановити телевишку в Хорлах або Гаврилівці. Я розумію, що для того потрібні серйозні кошти, але ж узагалі закривати на це очі ніяк не можна!

– Чимало людей скаржилися нам на відсутність українського телесигналу. Російське телебачення нині дивляться не лише в Олексіївці, а й в Червоному Чабані і Олександрівці. Це тисячі людей, на яких російська пропаганда може сильно впливати. Я особисто надсилала листи до Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення. А вони відповіли: мовляв, нехай люди просто повернуть свої антени на український ретранслятор. Але це ж смішно! Адже він транслює лише 4 телеканали, та й ті вкрай погано. Кримський же ретранслятор дає гарний сигнал і вибір каналів там значно більший. Ті, хто має супутникові антени, подібної проблеми не мають. Але таких людей небагато, – доповнює Ганна Загорулько.

«Кримська весна» віджахнула й бажаючих приїжджати на відпочинок у курортне село Хорли, розташоване на березі Чорного моря. «Щоб вдихнути у нього життя потрібно бажання передусім керівництва сільради, – вважає голова Каланчацької РДА. – Там можна було б створити справжній райський куточок, який приносив би більше доходів громаді. Для цього треба розвивати там сферу послуг. Поки ж було багато випадків, коли люди приїжджали в Хорли на відпочинок, одразу розвертались і виїжджали».

Щоб район не залишився взагалі біля розбитого корита, тут очікують на пільгові кредити для місцевих аграріїв. Сподіваються вони також вирішення проблеми з поливом і хвилюються: чи дійде до них вода через Північно-Кримський канал. «Після того, як кількість жителів району значно підвищилася після появи у нас військових і прикордонників, постало питання збільшення асигнувань для районної лікарні. Адже вона фінансується відповідно до чисельності офіційно зареєстрованого населення, – доповнює Ганна Загорулько. – В лікарні є також проблема з кадрами. Вирішити всі ці питання на районному рівні з нашим мізерним бюджетом буде дуже складно. Тому нам доводиться розраховувати лише на допомогу від держави».

Чаплинський район

Після перекриття кримського кордону на Чаплинській автостанції значно поменшала кількість транзитних автобусів. Світлина: Олег Батурін

Після окупації Криму Чаплинський район не дорахувався значної частини туристів і опинився перед загрозою відключення електроенергії, яку отримує з півострова.

«Нещодавно ми ще були транзитною станцією, а тепер – тупиковою. І рейсів, і пасажирів стало менше», – жаліється працівниця Чаплинської автостанції. Автобусів тут, справді, помітно поменшало. Раніше саме через Чаплинку проходили рейси до Сімферополя або Керчі. «Тепер у нас офіційно кінцева їх зупинка. Хоча деякі автобуси підвозять пасажирів прямо до кримського кордону», – додає жінка. Малолюдно і в навколишніх з автостанцією кафе та магазинах. «Сюди тепер мало хто заїжджає», – підтверджує працівниця однієї з тамтешніх їдалень.

Кількість приїжджих упала в рази

У рази після окупації Криму зменшилася кількість відвідувачів одного з найвідоміших туристичних об’єктів Чаплинського району – так званого Лемурійського озера, розташованого поблизу Григорівки. Цей своєрідний народний курорт в останні роки притягував тисячі паломників. Місцеві жителі переповідають, що з’явився він після того, як у 1969 році в одну з бухт затоки Сиваш упав військовий літак. Від його падіння виникла яма, до якої стала прибувати вода рожевого кольору. Утворені за її допомогою грязі згодом були визнані лікувальними: підприємець з Полтавщини зумів їх сертифікувати і налагодити випуск лікувальної і косметичної продукції для країн Європи. З часом бажаючих приїхати задля оздоровлення до Лемурійського озера стало так багато, що жителі Григорівки почали створювати садиби сільського зеленого туризму, забезпечуючи приїжджаючих проживанням і харчуванням, тим самим заробляючи якусь копійчину.

Лемурійське озеро. Джерело: http://photoblog.org.ua/archives/9602

– В основному до нас їхали з Росії і Криму. Тепер цей потік зі зрозумілих причин зупинений, – розповідає Григорівський сільський голова Сергій Кліщевський. – У минулому році ситуацію ускладнювали також події у Криму і на Донбасі, коли люди боялися до нас їхати. Десь на початку минулого червня до Григорівки приїхала родина зі Львова. Але йти у село вони побоялися і оселилися просто неба, прямо в степу. Їх помітили, коли вони приходили за продуктами в сільський магазин. Я вирішив знайти їх і запитати, чому вони ховаються від людей. Зізналися, що справді бояться. Мовляв, поряд Крим, і хтозна які настрої тут у місцевих. Розповіли, що комусь із їх знайомих вдалося вилікуватися саме за допомогою грязі Лемурійського озера. Тому поїздка сюди для них була останнім шансом на зцілення. Я намагався їх заспокоїти, запропонував поселити в селі під свою опіку. Ледь умовив. За кілька днів знов підійшов до них, але вони вже забули про свій страх і почували себе тут у безпеці.

На думку сільського голови, на цілющому озері навряд чи слід очікувати пожвавлення найближчим часом. «У нас давно готовий проект його благоустрою. Торік не могли його реалізувати, а тепер, мабуть, тим паче. Та й щоб сюди приїхати бажаючим треба витратити чимало грошей. Шкода, що держава не приділяє уваги нашим цілющим грязям. Шкода, що їх більше цінують в Європі, аніж в Україні. Хоча можна було б організувати тут, приміром, військовий шпиталь. На озері торік приймали наших військових, і вони були дуже задоволені: могли користуватися душем і за допомогою грязей позбулися грибка шкіри і нігтів», – додає Сергій Кліщевський.

Григорівський сільський голова дорікає на відсутність медичних кадрів які могли б поповнюватися за рахунок вимушених переселенців. Світлина: Олег Батурін

За оцінкою голови Чаплинської районної ради Миколи Самойлова, скоротилася кількість відвідувачів не лише в Григорівці, а й в біосферному заповіднику «Асканія-Нова». «Щонайменше в 5 разів», – стверджує він. Менше приїжджих – менше заробітку для місцевих жителів. Але з окупацією Криму менше роботи стало і в решті території Чаплинського району. Біля 400 місцевих, зокрема, жителів розташованої на кордоні з Кримом Першокостянтинівки, втратили роботу на «Кримському Титані».

Виникли труднощі на Чаплинському маслосирзаводі, приблизно 70% продукції якого йшла до Криму, а 20% – в Луганській і Донецькій областях. Тепер уся вона лежить на складах підприємства. Через необхідність декларування товарів на кримському кордоні і через черги дорога на півострів для наших сирів закрита. Вони ж не можуть стояти на кордоні по 5 днів, – доповнює заступник голови райради Володимир Бериславський. – Сильно постраждали також наші аграрії, які раніше завжди купляли міндобрива на тому ж «Кримському Титані». Дизпальне теж у Криму завжди було дешевше, ніж на материку. Збували на півострові свою продукцію і наші фермери. І буряк, і морква нині у нас лежать нікому не потрібні. Та ж картопля в сусідньому Армянську зараз коштує 15 гривень/кг, у нас учетверо дешевше. Але переправити її через кордон нереально. Знову наші люди в програші.

Єдині, хто нині не можуть поскаржитися на падіння доходів, так це власники місцевих магазинів. З появою у Чаплинському районі прикордонників і військових, клієнтів у торгових точках стало більше. «Щоб попередити можливі інциденти ми зараз хочемо заборонити продаж алкогольних виробів людям в одностроях. Людей лякають військові, які ходять з пляшкою пива чи ще чогось», – підкреслює заступник голови райдержадміністрації Олександр Борейко.

Сімейним лікарям не місце на полі

Свого часу Чаплинський район разом із Каланчацьким називали «червоним поясом» Херсонщини – за неодноразову підтримку тамтешніми виборцями кандидатів від комуністів. Трагічні події в Криму все змінили. «3 березня 2014 року до нас зайшли військові 79-ї окремої аеромобільної бригади. Як їх тут зустрічали! Люди несли все, що могли: цигарки, продукти, одяг. Поки для них не організували нормальні побутові умови, жінки з виконавчого комітету готували їм по черзі супи, борщі, каші. Місцеві бабусі теж готували обіди і вечері, давали онукам гроші на бензин, щоб ті змогли довезти їх військовим. Багато допомагали волонтери. На ринках збирали гроші, продукти… Військові потім казали, що так радо їх більше ніде не приймали, на жодному з кордонів», – згадує Олександр Борейко.

Тільки «живими» грошима жителі району зібрали для військових 35 816 гривень. «Чесно кажучи, після того, як держава запровадила військовий збір із зарплати, благодійних внесків стало менше», – визнає Володимир Бериславський.

З появою російського кордону у Криму, важче стало регулювати рух вантажівок. У результаті вони заполонили не лише трасу на півострів, а й об’їзні дороги через Чаплинку. Через це більшу частину асфальтового покриття в районі було розбито вщент.

– Оскільки наш район став, фактично, центром військового руху області, свою інфраструктуру військові теж пов’язують з Чаплинкою. Багато з них звертається за медичною допомогою до нашої лікарні, що лягає додатковим навантаженням на районний бюджет. Коли після нещодавньої надзвичайної ситуації у Червоному Чабані військові отримали серйозні опіки, всі вони були відправлені до нашої лікарні. Було б добре, якби вдалося покращити фінансування цієї установи, від чого виграли б усі, – додає заступник голови райради.

На місці де колись стояв “вождь світового пролетаріату” тепер можна прочитати рядки з Шевченка. Світлина: Олег Батурін

Російська агресія на додачу до старих проблем створила у Чаплинському районі чимало нових. Зокрема, проблему з працевлаштуванням тимчасово переміщених осіб із зони військових дій на Донбасі. Водночас, із дефіцитом кваліфікованих кадрів у сільській місцевості впоратися так і не вдалося. Приміром, у Григорівці на місці колишнього фельдшерсько-акушерського пункту нині відкрито лікарську амбулаторію загальної практики сімейного типу. В її будівлі зроблено гарний ремонт, якому позаздрила будь-яка лікарня області. Однак як амбулаторія вона, фактично, досі не працює: нема лікарів. «Їх нам потрібно два. Якщо це гарні спеціалісти, ми готові забезпечити житлом, але бажаючих приїхати в наше село не можемо знайти. Натомість був випадок, коли в якості переселенця з Донбаса в Чаплинку приїхав сімейний лікар з гарним досвідом роботи. Він шукав будь-яку роботу, і його відправили на поле збирати помідори. Він спробував, зрозумів, що це не його і виїхав з району. Про це ми, на жаль, дізналися надто пізно. Ніхто чомусь не подумав про те, що десь можуть бути вакансії лікаря. Чомусь вважається, що раз люди їдуть з Донбасу, значить вони неодмінно мусять бути шахтарями. Але ж саме в Донецькій області свого часу був пілотний проект з медичної реформи, і їх сімейні лікарі могли б отримувати роботу на Херсонщині. Як і бухгалтери, яких теж не вистачає в сільських радах області», – коментує Сергій Кліщевський.

«Без «кримської» електроенергії район просто «ляже»

Головна ж проблема, з якою може зіткнутися Чаплинський район через окупацію Криму, втім, ще попереду. «Мова про електроенергію, яку ми отримуємо через лінію електропередач «Тітан-2» з Кримського півострова. А вона забезпечує електроенергією приблизно 40% насосних станцій, які подають воду для поливу сільгоспугідь району», – наголошує Володимир Бериславський.

– Якщо Україна почне обмежувати подачу електроенергії для Криму, то відповідно Крим обмежуватиме нас. Якщо ж насосні станції зупиняться, то вся наша територія Присивашшя просто «ляже», – стверджує голова Григорівської сільради Сергій Кліщевський. – Якщо Каховський район ще має шанси отримати якісь врожаї без поливу, то ми – ні. Постраждають аграрії, власники земельних паїв, працівники сільгосппідприємств. Це вплине на робочі місця, надходження до бюджету – на все! Постраждає не лише Чаплинський район, а й, зрештою, вся область. Сподіватися ж на підключення насосних станцій до електромереж, розташованих на території Херсонщини – марно. Замінити цю систему навіть за радянських часів не могли собі дозволити: надто дорого. У нинішній ситуації можливо лише політичне рішення. А яким воно буде – ми не знаємо.

Новотроїцький район

Світлина: Олег Батурін

Після окупації Криму було перекрито єдину дорогу, яка з’єднувала прикордонні села Новотроїцького району з півостровом.

Через російську агресію і сусідство з Кримом у прикордонному режимі потроху звикає жити Новотроїцький район. Відповідна постанова уряду була введена в дію в лютому. Запроваджений режим розширив повноваження Державної прикордонної служби і дозволив її представникам перевіряти осіб, транспортні та плавзасоби, які перебувають на території району. Утім, життя багатьох місцевих жителів змінилося одразу ж після подій так званої «кримської весни».

– Поки Крим не був анексований Росією, наш район був з’єднаний з півостровом дорогою. Вона проходила через (Кугаранську) дамбу, мала неякісне покриття, однак жителі прилеглих до неї сіл мали можливість спокійно переміщуватися до автономної республіки. Це такі села як Василівка, Новомиколаївка, Громівка, Новопокровка і Дружелюбівка. Люди возили в Крим на продаж вирощену сільгосппродукцію, хтось працював на содовому заводі. Після минулорічних подій дорогу закрили, дамбу перекрили. Там були встановлені блокпости, а сам кордон відтоді охороняють прикордонники, – констатує голова Новотроїцької райдержадміністрації Юрій Коцегубов.

Створення на території району прикордонного загону «Благовіщенка» дало як свої плюси, так і певні незручності. Останні полягають, зокрема, в деяких обмеженнях на час проведення мисливського сезону у контрольованому прикордонному районі. «Також віднині будь-якого громадянина у нас можуть зупинити для перевірки документів. Це теж приносить певні незручності, однак самі люди ставляться до цього з розумінням. До того ж, завдяки появі загону «Благовіщенка» у нас були створені нові робочі місця, з’явилося нове джерело надходження податків», – підкреслює очільник РДА.

– Наші відносини з Кримом завжди були теплими і дружніми. Ми були пов’язані не лише економічно, а й культурно. Нині ці зв’язки розірвані безповоротно. Жалкують люди, – зізнається голова Новотроїцької районної ради Петро Збаровський.

Світлина: Олег Батурін

Розірвання зв’язків із Кримом негативно вплинуло на роботу деяких підприємств Новотроїцького району. Зокрема – на АТП-16541, яке серед інших обслуговувало два автобусні маршрути на півострів. Суттєво скоротився ринок збуту й для місцевих аграріїв, які більшу частину овочів і баштанних культур реалізовували в Криму. Суттєво, за словами Юрія Коцегубова, знизився обсяг виробництва на Новотроїцькому маслосирзаводі. «Є проблеми в роботі нашого районного відділення Державної міграційної служби. У ньому можуть обслуговуватися жителі Криму, тож кількість відвідувачів там суттєво виросла. Виросли й черги, виникли складнощі для місцевих жителів, яким потрібно скористатися послугами ДМС», – доповнює він.

– Водночас суттєво збільшилася кількість суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють перереєстрацію на території нашого району. Самі свої виробництва сюди вони не переносять, тож на реальне збільшення податків це поки ніяк не вплинуло, – додає Юрій Коцегубов.

Як виявилося, крім негараздів, окупація Криму принесла також певні дивіденди для Новотроїцького району. Приміром, усі запроваджені на окупованому півострові проекти агентства США з міжнародного розвитку USAID були закриті і «перенесені» на материкову Україну. Торік Новотроїцькому вже вдалося отримати грантову допомогу розміром у 1,6 млн. гривень для відновлення зрошувальних систем на території Чкалівської сільради.

– Загальний обсяг відновленого зрошення становив 240 гектарів, – додає Юрій Анатолійович. – Також на територію району зайшла компанія «Віндкрафт Україна», яка планувала будівництво вітрових електростанцій в Армянську. Після окупації вона згорнула цей проект, побачила, що ідентичні погодні умови, як на півночі Криму, є у нас, і вже почала підготовку до будівництва двох вітрових електростанцій на території району.

Подорожуючи районом, не можна не помітити, в якому жахливому стані знаходяться тамтешні дороги. Проте, якщо стан автотраси Херсон – Генічеськ критично важливий для жителів, скоріше, Генічеського району (розбите асфальтове покриття може надовго віджахнути багатьох відпочивальників від поїздки на Арабатську стрілку), то ситуація з місцевими автошляхами хвилює абсолютно всіх.

– Вони теж потребують капітальних ремонтів, – погоджується Юрій Коцегубов. – У першу чергу, будуть направлятися бюджетні кошти на ремонт доріг на території населених пунктів. На ті, що знаходяться за їх межами, у поточному році передбачено 1,3 млн. гривень. Звісно, цього недостатньо, але хоча б такі кошти дозволять залатати ями. У держбюджеті також передбачено 1,6 млн. грн. на ремонт дороги до Генічеська. Обіцяють, що до початку курортного сезону роботи на ній будуть виконані. Щодо ж такого стану доріг, то я б не пов’язував це з неякісними ремонтами, які там робилися раніше. Траси розбив вантажний транспорт, який їздити по них, особливо, під час літньої спеки, не повинен.

Якщо ж не акцентувати увагу на «Кримській весні», то в розмові з жителями Новотроїцького району можна навіть не відчути, що «Кримнаш» якось кардинально змінив їхнє життя. У цьому його відмінність від інших прикордонних з окупованим півостровом регіонів Херсонщини – Чаплинського, Каланчацького і Генічеського районів. До речі, від останнього Новотроїцький відрізняється й патріотичним ставленням абсолютної більшості місцевих жителів. «Наші люди абсолютно не прагнуть у Росію, – визнає Петро Збаровський. – Переважна їх більшість зберігають патріотичні відчуття до нашої держави. Хоча, звісно, водночас чекають і сподіваються на краще життя. Дуже сподіваємося на підтримку й сільського господарства з боку держави, разом переживаємо за подорожчання цін. І чекаємо світла в кінці тунелю».

Генічеський район

Фото: Олег Батурін

Жодної з проблем, які виникли у Генічеському районі після окупації Криму досі так і не було вирішено.

«Без тремтіння у тілі я не можу про це говорити, – зізнається жителька Новоолексіївки Надія Антон. – Раніше я була кращої думки про місцевих, а після анексії Криму вважала, що вони одумаються. Помилилася. Не розумію, чому люди, які живуть в Україні, можуть так сильно мріяти, щоб до них «прийшла Росія». Для Надії розмови про патріотизм – не порожні слова: її чоловік пішов добровольцем у зону військових дій на Донбасі, разом із іншими «кіборгами» брав участь в обороні Донецького аеропорту.

«Ми живемо у різних світах»

Події у Криму не лише не «вилікували» жителів найвіддаленішого від обласного центру Генічеського району від любові до Росії, а подеколи навіть посилили антиукраїнські настрої. Приміром, лише у 30% оцінює кількість проукраїнського населення в Новоолексіївці селищний голова Олександр Бурковський. На те, що тут багато людей з проросійськими поглядами, він звернув увагу одразу після появи на сусідньому півострові «зелених чоловічків».

Олександр Бурковський. Світлина: Олег Батурін

– Ми організували акцію за єдність України на сімферопольській трасі. Найбільше до неї приєдналося кримських татар. А навіть наших бюджетників вийшли одиниці. Питаю у працівників дитсадків: де ваші колеги? У відповідь чую: «А вони за Росію». Досі проросійські настрої тут, на жаль, дуже сильні. Приміром, ми намагаємося збирати кошти на підтримку бійців в АТО на нашому базарі. Але в корзинку найчастіше кидають хто гривню, хто взагалі нічого. А було й папірець з намальованою дулею у ній знайшли. Є проблеми з мобілізацією. Більшість чоловіків ховається, не хочуть служити, – говорить він.

У свою чергу голова Генічеської райдержадміністрації Олександр Воробйов уникає прямої відповіді на питання про цю проблему. «Головне, що патріотичні настрої у людей є. Щодо ж іншого треба просто проводити більше патріотично-виховної роботи», – переконаний він. Утім, подібні заяви не надто втішають Надію Антон. «Через сепаратистські настрої у місцевих ми втратили багатьох друзів. На жаль, ми живемо з ними у надто різних світах», – зізнається жінка.

Щоб потрапити до Криму пішоходам потрібно подолати 3,5 км нейтральної полоси пішки. Світлина: Олег Батурін
Світлина: Олег Батурін

Перекриття кордону з окупованим Кримом «братнім російським народом» зачепило більшість жителів Генічеського району, у яких на півострові залишилися рідні і друзі. «Не дай Боже, якщо хтось у Криму помре, це перетворюється для нас у справжню трагедію. Адже у мусульман прийнято проводити поховання в певний час. А один лише переїзд на півострів займає тепер цілий день. Завдяки росіянам це перетворилося на принизливий, складний і дуже дорогий процес. Щоб потрапити до Криму треба простояти не одну годину, а потім пішки пройти 3,5 км буферної зони. Але для нас дуже важливо провести в останню путь рідну людину», – ділиться голова Херсонського регіонального Меджлісу Асан Алієв.

Асан Алієв. Світлина: Олег Батурін

– У багатьох місцевих у Криму залишилися родичі, житло, бізнес. У знайомого нещодавно в Сімферополі народилася онука, яку неможливо привезти сюди, щоб отримати свідоцтво про народження. В Криму ж видають «документи», які ніхто крім Росії не визнає. У іншого донька вийшла заміж, її батько у подарунок хоче зробити молодятам ремонт. Але нічого не може туди провезти. Навіть унітаз змушують розмитнювати, – констатує Олександр Бурковський.

А ось жителі Чонгарського півострова через «Кримнаш» втратили роботу. «Багато хто з наших, особливо з Сиваша, працював у Джанкої, – розповідає Чонгарський сільський голова  Тетяна Білецька. – У Сиваші навіть є дослідний експериментальний завод з офісом у Джанкої. Також у нас було 3 ринки, готель. Тепер вони не працюють». Не краща ситуація у Новоолексіївці. «З 6 тис. працездатного населення селища роботу офіційно мають лише 1,5 тисячі», – додає Олександр Бурковський.

Таксисти зустрічають потяг у Новоолексіївці. Світлина: Олег Батурін

– Добре, що у людей з’явилася можливість підробляти на підвозі бажаючих потрапити в Крим з потягів до Чонгара. Новоолексіївка, фактично, ожила завдяки тамтешньому КПП. Але зубожіння загалом дуже сильне. Це впливає й на рівень злочинності. Лише в селищі останнім часом були пограбовані Палац культури, школи, лікарня, магазини. Крадії не гребують нічим – нахабно вдираються у приміщення і забирають усе, що потрапить під руку, – стверджує Асан Алієв.

Водночас, начальник Генічеського РВ УМВС Євген Климчук запевняє, що зростання злочинності за останній рік у районі не зафіксовано. «Ситуація у нас спокійна, а ті дрібні правопорушення, які фіксуються, – в межах звичної статистики», – констатує він.

З появою кордону в Новоолексіївці також збільшилася кількість звільнених з місць позбавлення волі кримчан, які через відсутність документів не можуть потрапити додому. «Прийшов нещодавно чоловік зі сльозами на очах: відсидів 4 роки у Тернополі, але з простроченим паспортом росіяни не пропускають його додому. Грошей немає, рідних немає, роботи немає. Що йому робити? – питає Олександр Бурковський. – У подібній ситуації опинилося чимало й кримських татар з простроченими узбецькими паспортами. Один із них, 43-річний Едем приходив, просив дати поїсти. А через кілька днів побачив його неподалік від селищної ради, коли той на дереві готував собі зашморг. Питаю: «Що ти робиш?» А він: «Я 3 дні не їв, сплю в кущах, що мені залишається робити?»

– При виході з тюрем таким особам видають довідку про звільнення, – додає Асан Алієв. – Ті хто з Криму, в результаті осідають в Новоолексіївці. І такі люди з’являються тут щотижня. Всім ми намагаємося допомогти, посприяти в оформленні документів. Декого розміщували в мечеті, в місцевих родинах, двом я особисто допоміг повернутися до Узбекистану.

Курорт на бездоріжжі

– За останній рік сюди заїжджало багато журналістів. Але їх інтерес до села нас не радує, – зізнається працівниця Стрілківського відділення «Укрпошти». Тут дуже уважно слідкують за всіма публікаціями про ситуацію в селі, але у місцевих вони викликають здебільшого роздратування. «Журналісти роблять все, щоб віджахнути від нас відпочиваючих, приписують нам сепаратистські настрої. Краще б нічого про нас не писали, треба оголосити їм бойкот. Нема нас і все», – додає поштарка.

Стрілкове. Світлина: Олег Батурін

Торік у селі було багато військових, що відлякувало потенційних курортників. Тож ніхто з місцевих за минулий сезон нічого не заробив. Щонайменше на 0,5 млн. грн. впали також надходження від користування землею юридичними особами. Нині у нас усе спокійно, як і було досі. Однак білоруси і росіяни навряд чи вже до нас поїдуть на відпочинок. Єдина надія – на українців, – зазначає Стрілківський сільський голова Олександр Пономарьов.

Олександр Пономарьов. Світлина: Олег Батурін

– Щоб повернулися до нас відпочиваючі, потрібен, у першу чергу, мир у країні. Потім уже владнаються і ціни, і робота буде у людей. Їм буде за що їхати на море. А головне – вони матимуть бажання і не боятимуться залишати свої домівки, – доповнює секретар Щасливцівської сільради Ірина Пуляєва.

Ірина Пуляєва. Світлина: Олег Батурін

Щоправда, є одна проблема, яка навряд чи додасть популярності Арабатської Стрілки серед подорожуючих: транспортна. До подій у Криму в Новоолексіївці неодноразово влаштовувалися акції протесту проти відміни зупинок потягів на тамтешній станції. Голова Генічеської РДА з гордістю розповідає, як торік йому вдалося домогтися від «Укрзалізниці», щоб у Новоолексіївці знов зупинявся потяг Севастополь – Київ, і аби частіше курсувала електричка до Дніпропетровська. Проте зупинка залізничного сполучення з півостровом внесла свої корективи в розклад руху поїздів. «Раніше через Новоолексіївку проходило 144 потяги на добу, тепер 6. На станції вже навіть оголосили про скорочення працівників», – говорить Олександр Бурковський. «Через скорочення автобусів і електричок погіршилося транспортне сполучення і у наших населених пунктів», – доповнює сільський голова Чонгара Тетяна Білецька.

Не витримує ніякої критики й час, за який поодинокі збережені потяги долають відстань від Києва і Львова до Новоолексіївки (14 і 28 годин відповідно!). Зрозуміло, що без появи швидкісних поїздів на цьому напрямку потік туристів і курортників з центральної та західної України на Арабатку ніколи не збільшиться.

Ще гірша ситуація зі сполученням Генічеська з Херсоном. Ці два міста з’єднує лише автодорога, нині фактично зруйнована. Проїжджаючи через Новотроїцький район наша машина дивом не потрапила у ДТП через величезні ями: незрозуміло, як там ще ходять рейсові автобуси? Натомість на питання: коли відремонтують цю трасу, Олександр Воробйов відповісти не зміг. Ситуацію зміг прояснити лише голова Новотроїцької РДА Юрій Коцегубов:

– Ця дорога перебуває на балансі облавтодору. Її ділянка від Новотроїцького до Маячки, справді, у поганому стані. Але в цьому році на її ремонт з держбюджету має надійти 1,6 млн. грн. До початку курортного сезону всі ці роботи будуть виконані.

Смітник на нейтральній полосі

Світлина: Олег Батурін

Черги бажаючих потрапити до Криму спричинили ще одну нову для Генічеського району проблему – спокусу заробити «легкі гроші» тими, хто повинен захищати наш кордон. У січні наробила галасу стаття генічеського журналіста Андрія Бейника («Землю возле Чонгара превратили в скотомогильник»), в якій він навів слова одного з депутатів Чонгарської сільради: «Прийшли (прикордонники) бідні, ми їм допомагали, чим могли. А потім, коли черги фур розтягнулися на 14 км, почали різко багатіти. І тепер уже вони нами керують».

На початку березня ці заяви почали підтверджуватися іншими джерелами. За повідомленням Департаменту протидії злочинності у сфері економіки МВС України, «на Херсонщині оперативниками обласного управління по боротьбі з економічною злочинністю затримали «на гарячому» прикордонника з митником, які на КПП «Чонгар» за прискорений пропуск вимагали хабарі у водіїв вантажівок».

Під час огляду службового автомобіля оперативниками було вилучено зі схованки службового авто прикордонника більше 35 тис. гривень., $1,5 тис. та 500 рублів. У митника ж було вилучено $1250, 2700 руб. та 31 тис. гривень. За кілька днів потому було звільнено начальника відділу прикордонної служби «Чонгар».

Після виходу статті Бейника, прикордонники образилися на чонгарців. Після того, як я запитав про це у Тетяни Білецької, на її очах виступили сльози. «Я не знаю, чому вони так усе це сприйняли, адже я завжди була на боці прикордонників, – не розуміє вона. – Ми з самого початку (кримських подій) допомагали їм усім, чим могли – продуктами, речами. Пішки все до них приносили, на велосипедах довозили, ні в чому не відмовляли. Для мене така реакція прикордонників була дуже неприємною. Адже люди знають, як ми ставилися і ставимося до них, як ми переживаємо за нашу Україну, щоб у країні був мир і спокій. Так хочеться, аби ми були друзями, а не ворогами».

Тетяна Білецька, Олександр Воробйов і Микола Федорчук оглядають КПП. Світлина: Олег Батурін

Після відходу російських окупантів з Чонгара, у місцевих жителів додалося клопоту. «Буває, деякі фури, що простояли не один день на кордоні, інтервенти не пропускають у Крим. Тож водії відвантажують усе з машин прямо в нейтральній полосі – м’ясо, коров’ячі голови. І все там гниє просто неба», – каже Олександр Воробйов. Щоб було кому слідкувати за порядком на прикордонній території у районі створюється нове комунальне підприємство. Голова РДА зізнається, що мріє також про створення упорядкованої зони в нейтральній полосі: «Щоб там курсували автобуси, аби людям не доводилося пішки долати 3,5 км. Щоб працювали кафе, туалети, душові кабіни – одним словом, все, як в аеропортах».

– Подібний сервіс не передбачений законом. Навіть безоплатні автобуси в нейтральній полосі ходити не мають права, – заперечив новопризначений начальник відділу прикордонної служби «Чонгар», підполковник Микола Федорчук.

Світлина: Олег Батурін

Проте Олександр Воробйов вірить, що геничани зможуть втілити всі ці задуми. «Відповідні зміни ми нині проводимо через Кабінет Міністрів, – запевняє він. – От побачите, упорядкована зона обов’язково буде».

Життя на межі

Втрата роботи, зруйновані вантажівками і військовою технікою дороги, погіршення транспортного сполучення, шалені черги і антисанітарія на адміністративному кордоні з Кримом, відсутність прикордонної інфраструктури, поява великої кількості переселенців, сепаратистські настрої місцевого населення і різке зменшення туристів і відпочиваючих. Це лише частина проблем, з якими зіткнулися прикордонні райони Херсонщини після російської агресії на сусідньому півострові). Вирішити їх власними зусиллями місцевим громадам майже неможливо. Але й розраховувати на допомогу держави, як виявляється, теж не доводиться.

Світлина: Олег Батурін

«Дороги на кордоні треба знищити»

Поява на межі між Херсонською областю і Кримом «зелених чоловічків», яких згодом змінили російські прикордонники, перетворилося на суцільне лихо для жителів Червоного Чабана Каланчацького району. Через штучні черги на окупованій ділянці кордону тамтешні дороги облюбували вантажівки. Разом із військовою технікою вони швидко добили асфальтове покриття. «Село розташоване між двома трасами на Крим. Тож водії зідзвонюються один з одним, і якщо на іншій дорозі черга менша, переїжджають туди через Червоний Чабан», – пояснює сільський голова Андрій Сучок.

За словами голови Каланчацької райдержадміністрації Ганни Загорулько, на ремонт внутрішньосільських доріг потрібно біля 2 млн. грн. Окрім них у жахливому стані перебуває й траса, яка з’єднує Херсон із курортним Генічеськом. А без її відновлення сподіватися на приїзд відпочивальників на узбережжя Азовського моря влітку марно.

Як з’ясувалося, ситуацію з дорогами не вважають проблемною у Міністерстві інфраструктури України. «Руйнування автомобільних доріг загального користування у Генічеському та Каланчацькому районах, де розташовані пункти пропуску через кордон з АР Крим не пов’язане з появою російського кордону. Навпаки, після окупації території півострова інтенсивність дорожнього руху, а отже навантаження на автодороги М-17 Херсон – Джанкой – Феодосія – Керч, М-18 Харків – Сімферополь – Ялта, Т-22-02 Нова Каховка – Армянськ зменшились майже у двічі у порівнянні з попередніми роками, – прокоментував міністр інфраструктури Андрій Пивоварський. – За даними Служби автомобільних доріг у Херсонській області, на сьогоднішній день експлуатаційний стан зазначених доріг – задовільний. Для забезпечення належного рівня проїзної здатності у 2014 році за рахунок коштів Держбюджету було розширено проїзну частину цих доріг на підходах до тимчасових пунктів пропуску через кордон з АР Крим загальною протяжністю 1,1 км».

Радикальний шлях вирішення проблеми доріг у Червоному Чабані у свою чергу озвучує голова Херсонської облдержадміністрації Андрій Путілов. «Мова йде про прикордонні території. І є указ Президента, де стоїть завдання – знищити їх. Наприклад, закрити ці дороги, перекопати. Це необхідно з точки зору захисту і оборони. В майбутньому, коли напруга спаде, звісно, ми будемо виділяти кошти з місцевого, обласного і державного бюджетів. Дороги треба відновлювати, це тимчасові труднощі. Втім, хочу сказати, що на Херсонщині дороги кращі, ніж у Миколаївській, Запорізькій чи Кіровоградській областях», – підкреслив він.

Щодо ж проблеми черг і відсутності інфраструктури на пунктах пропуску, то місцева влада сподівається вирішити їх завдяки дніпропетровській компанії «Genesis Ukraine». Вона запропонувала запровадити електронні черги для перетину кордону з Кримом і будівництво буферних автопортів. «Коли це все з’явиться, сказати важко, дана ініціатива приватна, а наказувати бізнесу ми не можемо, – стверджує Андрій Путілов. – Подібний досвід облаштування кордону був у Естонії і Фінляндії. Але й тоді залишиться проблема відсутності чіткої системи проходження російської ділянки кордону. Адже та сторона буде робити все так, як вважає за потрібне».

Біля КПП Чонгар приїжджих із Криму очікують автобуси до Генічеська і Новолексіївки. Світлина: Олег Батурін

Голова ОДА визнає й проблему корупції на контрольно-пропускних пунктах з Кримом. Щоб хабарників серед прикордонників або митників було якомога менше, він пропонує активніше долучатися громадськості. «На жаль, активісти здебільшого спочатку виявляють бажання відслідковувати цю ситуацію, а потім втрачають (до неї) інтерес», – додає Андрій Путілов.

Проблема номер один

Одна з найбільших проблем, з якою зіткнулися в сусідніх з Кримом районах – вплив на тамтешніх жителів російського телебачення. «Спілкуватися з людьми, які дивляться ТБ з кримських ретрансляторів, де не зупиняється антиукраїнська пропаганда, дуже важко», – зізнається Олексіївський сільський голова Каланчацького району Олег Каменєв. Через відсутність якісного сигналу з материка, тисячі жителів розташованих поряд із Кримом сіл не мають можливості дивитися українське телебачення.

– Для нас це проблема №1, – визнає Андрій Путілов. – Росія ж веде не лише війну на сході України, а також інформаційну війну, в якій ми програємо. Тому ми подали документи до СБУ і Кабміну, підключаємо депутатів Верховної Ради для виділення коштів, щоб глушити сигнал із Криму. І також щоб робити наш, якісний український телевізійний продукт – у форматі того ж громадського ТБ.

У свою чергу працівники Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення до пропозиції голови ОДА ставляться критично. «Глушіння телесигналу з півострова організувати технічно дуже складно. І це матиме свої побічні ефекти – приміром, тоді можуть глушитися й сигнали з материкової частини України», – розповіли вони. Водночас вони визнають: проблема є. Але якщо у Чонгарі або Червоному Чабані кримські телеканали люди дивляться радше за старою звичкою, то Олексіївка і сусідня Олександрівка знаходяться у зоні невпевненого прийому українського сигналу. За інформацією оператора національної цифрової телемережі ТОВ «Зеонбуд», найближчі від кордону передавачі цифрового сигналу знаходяться у Чаплинці і Генічеську з радіусом покриття відповідно 35 і 30 км. Тоді як розташований в окупованому Красноперекопську передавач діє в радіусі 50 км. Щоб дізнатися, як влада збирається вирішувати цю проблему, ми надіслали запит до нещодавно створеного Міністерства інформаційної політики, але на час підготовки матеріалу відповіді ще не отримали.

Про патріотів і зрадників

Після окупації Криму перед владою на місцях постало й безліч інших проблем, вирішення яких не в останню чергу залежить від готовності чиновників працювати в нових реаліях. Під час поїздок до прикордонних районів я переконався, що ця готовність є в багатьох тамтешніх керманичів: вони не з чиїхось слів знають усі болючі питання своїх населених пунктів і пропонують власні варіанти їх вирішення. Найбільше зауважень виникло хіба що до керівництва Генічеського району. Я годину спілкувалися з головою РДА Олександром Воробйовим, але чітких відповідей від нього на поставлені питання практично не почув.

Чим він справді запам’ятався, так це своїми неординарними висловлюваннями, демонстративним патріотизмом і триманням у таємниці номера свого мобільного телефону. Як зізнався голова однієї з місцевих сільрад, «в моєму житті ще не було голови РДА, який би приховував від мене свій номер». Вражений знайомством з паном Воробйовим, я запитав у голови ОДА: чи вдасться справитися новій генічеській команді з наявними сепаратистськими настроями у районі й рештою проблем?

– Вони вже їх вирішують, – відповів Андрій Путілов. – До приходу Воробйова в Генічеськ там ніхто навіть гімну України не співав на сесіях райради. А тепер уже співають і на «Слава Україні!» відповідають «Героям слава!». Крім того, за рівнем мобілізації Генічеський – далеко не останній в області район. У Верхньому Рогачику, Великій Лепетисі, Іванівці ситуація гірша. В Генічеську ж проблеми накопичувалися десятиліттями, не в останню чергу завдяки колишньому голові (Сейтумеру Німетулаєву), який зрадив Україні. І Воробйов бореться з цим.

Олександр Воробйов. Світлина: Олег Батурін

До речі, з боку голів прикордонних сільрад мені доводилося чути критику й на самого Путілова: мовляв, він був в їх селах у кращому випадку один раз і чи відомо йому про місцеві проблеми – хтозна. Як запевняє голова ОДА, він постійно виїжджає в райони, але спілкується переважно з головами РДА. «Не можу сказати про Червоний Чабан, однак я був там», – каже він.

«Уся надія на небайдужих людей»

У складній ситуації з появою кордону опинилися звільнені з місць позбавлення волі кримчани, які через відсутність паспорту не можуть потрапити додому. Чимало з них осідають у Генічеському районі – без документів, без грошей, без даху над головою. «З даною проблемою ми зіткнулися в червні 2014-го. А до кінця нинішнього року очікуємо, що їх загальна кількість досягне 1800 осіб, – коментує координатор Херсонського регіонального відділення громадської ініціативи «Крим SOS» Віталій Захарчук. – Перед виходом ув’язнених на волю пенітенціарна служба має відновити їх документи. Але закон не зобов’язує їх це здійснювати, а тільки рекомендує. А, як ми знаємо, те, що рекомендовано, зазвичай є не обов’язковим до виконання. В результаті, відповідальних з боку держави за вирішення проблеми нема, допомагати людям ніхто не хоче. За словами тих, хто звертається до нас по допомогу, їм лишається тільки одне – красти і повертатися знов до колонії».

Світлина: Олег Батурін

– Добре, що є активісти на місцях і небайдужі чиновники, – продовжує він. – Щодо ж переселенців із Криму, то вони приїжджають до нас на 1-2 доби: вклеїти фото у паспорт, отримати довідку про народження або смерть. Відповідні установи дуже швидко їх обслуговують, не вимагають коштів. Вони знають, що за ними уважно слідкують міжнародні місії і громадськість. Хоча мені шкода тих же працівників сектору міграційної служби в Новотроїцькому. Раніше вони обслуговували кількох осіб на день, а тепер від 100 до 200.

Головна проблема в організації належних умов для переселенців з Криму (і Донбасу), на думку Віталія Захарчука, у манірності і застарілості системи взаємодії органів державної влади з громадськими інституціями: «Приміром, в області нема соціального гуртожитку, бо чиновникам це не було потрібно, а громаду свого часу вони не послухали. Змінити ж усю систему за короткий проміжок часу нереально. Турбує й те, що зараз усе менше допомоги волонтерам надають самі люди. Зрозуміло, що через складну економічну ситуацію у них закінчився ресурс і з’явилася втома від усіх цих подій. Тому на даному етапі повинні підключитися міжнародні гуманітарні місії. І я переживаю, що одного дня ми не матимемо жодної допомоги ні від кого».

Коли прорубаємо «вікно в Україну»

На тлі економічної кризи і втрати роботи, жителям Генічеського, Чаплинського і Каланчацького районів залишається сподіватися на повернення до них туристів і відпочиваючих. Але наявна транспортна інфраструктура області і небажання держави займатися її розвитком, скоріш за все, поставить хрест на цих мріях.

Голова ОДА згоден з такою думкою лише частково. Великим проривом для області він називає відновлення після 15-річного простою аеропорту Херсон. З ним тут важко не погодитися. «Ми прорубали вікно в Європу. Свого часу через відсутність аеропорту з нами відмовлялися спілкуватися потенційні інвестори, які готові були створити тут 600 робочих місць. А після відкриття авіасполучення зі Стамбулом до нас зможуть приїжджати не лише вони, а й туристи», – говорить Андрій Путілов.

На моє питання – коли наш аеропорт прорубає вікно не лише в Європу, а й в Україну, голова ОДА відповідає, що внутрішньоукраїнські авіарейси відкрити набагато складніше: «Турецька компанія готова була літати з Херсона до Києва за низькою ціною. Але через те, що у нас не діє принцип «відкритого неба» та через монополізованість ринку авіаперевезень відкрити рейс вона не змогла. Що треба робити? Міняти закони!»

– Доцільність відкриття нових рейсів відноситься до компетенції авіакомпаній. Для започаткування рейсів (ними) розраховується попит на перевезення, економічна доцільність тощо, – коментує міністр інфраструктури Андрій Пивоварський. – Вирішення питання подальшого розвитку авіасполучень між Херсоном та іншими регіонами України безпосередньо залежить від стабілізації соціально-політичної та економічної ситуації в Україні.

Не варто українцям найближчим часом очікувати на появу й зручних швидкісних потягів до Херсона та Новоолексіївки. Це означає, що навряд чи область може очікувати збільшення потоку туристів. З розвитком бюджетних авіаперевезень і завдяки потягам «Інтерсіті» жителям, приміром, Києва значно простіше вирушити на відпочинок у Львів, Одесу або той таки Стамбул, ніж витрачати від 12 до 14 годин на дорогу «вбитими» залізничними коліями до Херсонщини. Судячи зі слів міністра, «Інтерсіті» на Херсонщині з’явиться не скоро. Андрій Пивоварський стверджує, що поки не передбачається електрифікації залізничної дільниці Херсон – Снігурівка – Каховка. «Не планується збільшення кількості плацкартних вагонів у поїзді 101/102 Київ – Херсон, оскільки кількість наданих місць у ньому повністю задовольняє наявний пасажиропотік. Питання ж по призначенню додаткових потягів у діючому графіку руху у сполученні з Херсоном та Новолексіївкою буде опрацьовано при значному збільшенні пасажиропотоку, у тому числі в літній період», – відзначив він.

Як вважає Андрій Путілов, для вирішення подібних питань Херсонщині не вистачає потужного лобі: «Це питання не губернатора, а всіх жителів області – щоб (вони) відстоювали свої інтереси, в тому числі щодо залізничних перевезень». Виходить, якщо самі херсонці не вимагатимуть від держави звернути на увагу на херсонські дороги, на херсонські потяги та решту інших проблем регіону, ніякої допомоги зверху ми можемо ніколи не дочекатися.

Матеріал підготовлено за сприяння проекту підтримки журналістських розслідувань в Східній Європі SCOOP і надруковано в газеті “Новий день” , №№ 12-15, 17 2015 року.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here