В місті зберегли майже всі скульптури радянських часів.

Створити експозицію, присвячену пам’ятникам тоталітарної епохи, у дворику свого закладу запропонувало керівництво музею історії Каховки.

Як тільки у 2014 році почали демонтувати пам’ятники радянської епохи, їх стали звозити до нас. Останнім нам привезли бюст маршала СРСР Сємьона Будьонного, який колись був встановлений у центрі Малокаховки. Всі вони стоять у музейному дворику просто на асфальті. Я запропонувала керівництву міськради зробити з цих пам’ятників окрему експозицію і заодно навести у дворику лад. Особисто мені не подобається назва “музей тоталітарного мистецтва”. Тим більше, що подібними речами мало кого здивуєш. Ми б могли придумати для нього свою, оригінальну назву і перетворити це на своєрідну “фішку” як нашого музею, так і всього міста, – розповіла керівниця музею Світлана Сидьолкіна.

За її словами, у музейному дворику можна було б проводити окремі екскурсії, влаштовувати музичні вечори, кінопокази. Тому в музеї розраховують на допомогу громади в облаштуванні цієї території.

Тут потрібно відремонтувати частину огорожі, зруйнованої під час ліквідації колишньої харчосмакової фабрики, замінити стару бордюрну плитку, зробити постаменти для пам’ятників. Усе це не потребує великих коштів, – сказала Світлана Сидьолкіна.

Нагадаємо, що частина каховчан задовго до початку декомунізації пропонували перенести вся пам’ятники тоталітарної епохи до музею і зберегти їх для нащадків. Категорично проти цього виступила інша, доволі активна частина містян. Вони пояснювали, що “більшість людей звикли до радянських пам’ятників і полюбляють приходити до них”. Час довів, що вони, м’яко кажучи, помилялись. Адже після перенесення всіх комуністичних ідолів до розташованого в самісінькому центрі міста музею інтерес до них у всіх зник миттєво. Як розповідають співробітники музею, за рік “провідати Лєніна” може прийти не більше одного-двох відвідувачів.

Скептично до ідеї перенесення пам’ятників до музею спочатку поставилась і сама Світлана Сидьолкіна. Вона пояснила, що причиною цього була байдужість до долі цих монументів попереднього керівництва міста.

Адже всі ці скульптури не перебувають у нас на балансі, а деякі з них зроблені з цінних металів. На них запросто хтось міг “покласти око”. Хоча того ж Лєніна або Фрунзе винести не так то й легко. Тож склалося враження, що всі зібрані у нас пам’ятники нікому не потрібні. Можливо, хоч тепер щось зміниться, – додала Світлана Сидьолкіна.

Як ми вже повідомляли, у Каховці досі не виконані вимоги Закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні”. Водночас для збереження місцевого монументу “Легендарна тачанка” ще у 2016 році жителі міста запропонували створити на його території музей. Влада Каховки ідею не підтримала. Але торік до неї повернулись з легкої руки Українського інституту національної пам’яті, який запропонував створити у місті музей монументальної пропаганди або Національний музей визвольної боротьби українського народу за свободу і незалежність на півдні України в 1917-1921 роках.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here