Закарпатській області є чим здивувати жителів інших регіонів України. Проте збільшенню потоків туристів заважає відсутність зручного транспортного сполучення.

Там гуляє Міша, Тяпа. А це Кузьма, Степан, Настя і Боря. Якщо ви не звертатиме на них жодної уваги, вони образяться”, – попереджає працівник реабілітаційного центру бурого ведмедя, стоячи біля величезної вольєри. І розповідає історії “вихованців”: Мішу ще маленьким ведмежатком на околиці села знайшов місцевий хлопчик, а Настю і Борю виявили в одному з терміналів “Борисполя”. Два роки тому цей випадок облетів усю Україну: господарі тварин хотіли перевезти їх до Арабських Еміратів, обмотали ведмежат скотчем, дали снодійного і спробували перенести до літака в валізах. Уже перед посадкою снодійне з Насті вийшло і вона почала кричати. Історія мала щасливий кінець: ведмежат виходили і тепер вони бавляться у вольєрі. А коли остаточно підростуть, їх випустять у ліс разом із іншими ведмедями.

Від Синевиру до Лінії Арпада

Фото: Олег Батурін

Реабілітаційний центр бурого ведмедя розташований на території національного природного парку “Синевир” на Закарпатті. “Створили його в 2011 році спеціально для реабілітації тварин, які зазнали жорстокого поводження, потерпілих від стихії, утримання конфіскованих тварин. Нині у нас перебуває 23 ведмеді, котрі живуть у напіввільних умовах, наближених до природніх”, – розповідає заступник директора з науково-дослідної роботи ННП “Синевир” Юрій Тюх.

Про бурого ведмедя він може розповідати годинами: про цікаву біологію цього найбільшого ссавця України, про долю кожного косолапого “мешканця” центру. Заради його відвідання сюди щодня приїжджає чимало людей. Тим більше, розташований центр прямісінько у мальовчничому куточку лісу. Ще й багато туристів можуть заїхати сюди дорогою від озера Синевир.

Здається, на Закарпатті на кожному кроці можна натрапити на щось небачене і дивовижне. Захоплюючі подорожі по горах і в унікальних історичних місцях гарантовано можна знайти в Воловецькому району, або як його ще називають, закарпатській Верховині. Саме тут, у селі Верхня Грабівниця, розташовані залишки наймогутнішої оборонної лінії, збудованої в режимі надзвичайної секретності угорськими військами в 1939-1944 роках, що отримала назву Лінія Арпада. На місці найбільшого збереженого в Україні бункеру часів Другої світової війни кілька років тому групою ентузіастів було відкрито незвичайний музей. Його відвідувачі можуть пройтися підземними тунелями військового бункера, де були розташовані склади, шпиталь, казарма, вентиляційні шахти.

Фото: Олег Батурін

– Об’єкт не може не вразити: підземний тунель з відгалуженнями пробитий в горі, має метрову товщину стін та десятки метрів гірської породи, здатних витримати будь-яку атаку з повітря. Є версії, що тягнувся він на 15 км і був з’єднаний з іншими підземними ходами Лінії Арпада. На жаль, точне призначення цього об’єкту лишається загадкою: попри безліч спроб знайти документи щодо його спорудження ані в московських, ані в будапештських архівах не вдалося, – говорить екскурсовод Іван Собран.

За його словами, після війни за наказом Сталіна всі об’єкти Лінії Арпада були знищені, а входи і виходи до підземних ходів підірвані. Розконсервували бункер у 1968 році силами мукачівського прикордонного загону Радянської армії, після чого його використовували як запасний командний пункт. Коли ж у 1994-му об’єкт остаточно віддали на баланс селищної ради, його почали розтягувати вандали і мисливці за металом, а потім узагалі перетворили на смітник.

Фото: Олег Батурін

– У 2012 році бункер узяли в оренду і почали наводити порядок. Тепер він притягає безліч туристів своїми унікальними масштабами. Єдине, що шкода — сам об’єкт досі погано досліджений. Взагалі в Україні погано досліджуються об’єкти часів Другої світовой — і на Закарпатті, і на Вінничині, і на Житомирщині. Чомусь держава перешкоджає у цьому, – додає Іван.

На Верховині розвинутий зелений туризм. “Сам район невеликий: лише 27 тисяч жителів. Але ми маємо 25 надсучасних готельних комплексів і багато садиб. Для розвитку туризму є всі умови: багата історія, красива природа, мальовничі ландшафти . На жаль, заважає цьому стан доріг. Як тільки їх стан стане кращим, тоді можна очікувати на ривок уперед”, – коментує голова Воловецької райдержадміністрації Валентина Рогова.

В районі знаходиться багато церков, серед яких найбільш унікальною і найдавнішою є Церква Святого Духа в селі Гукливому. Збудована з ялиці на фундаменті з річкового каміння вона належить до верховинських шедеврів.

фото: Олег Батурін

– Завдячуючи владиці тогочасної Мукачіївської єпархії кінця XVIII століття Андрію Бачинському почалося будівництво церков на Закарпатті, а також було відкрито 300 шкіл, у тому числі в найглухіших селах. Церква Святого Духа є, по суті, першою інтерпретацією мурованих церков у формі дерев’яної, – розповів кандидат мистецтвознавства, автор книги “Іконостаси Закарпаття” Михайло Приймич. – Іконостас церкви має пірамідальну форму, на ньому є зображення хрещення Володимиром України — Русі. Що загалом у наших краях, як і на Галичині зустрічається дуже рідко. Унікальна ця церква ще й тим, що вона повністю зберегла свій первинний і інтер’єр, і екстер’єр. На жаль, нині її реконструкція через відсутність фінансування припинена, споруда перебуває в аварійному стані, під час дощів вода л’ється прямо на іконостас.

Чекаємо на Інтерсіті Ужгород — Херсон!

фото: Олег Батурін

Щоб дістатися Закарпатської області жителю Херсонщини доведеться зробити чималий гак через Одесу або Київ, звідки до Ужгорода ходять прямі потяги. Причому на це доведеться витратити навіть менше часу, якщо ви вирішите скористатися не зовсім зручним потягом Херсон — Львів, а вже там пересісти на інший. Враховуючи, що одна лише дорога туди-назад може зайняти 3 доби, не дивно, що херсонці є рідкими гостями на Закарпатті. Як, зрештою, і закарпатці у нас.

У схожій ситуації досі є Херсонщина – з її вічно незручним транспортним сполученням зі Львовом, Харковом, Івано-Франківськом, Одесою та іншими регіонами України. Хоча у порівнянні з Ужгородом ми вже зробили значний крок уперед з появою Інтерсіті на Київ і відкриттям аеропорту. В Закарпатській області після запровадження безвізового режиму з країнами ЄС додалася інша, відмінна від нашої проблема: шалені черги на кордоні.

– Туристичне господарство у нас, дійсно, дуже страждає через перевантажені кордони, дороги і відсутність зручного транспортного сполучення, – погоджується голова Закарпатської обласної ради Михайло Рівіс. – На жаль, наш аеропорт закритий, має застаріле обладнання і потребує значних інвестицій. Ми ведемо перемовини про відновлення його роботи, але це потребує часу. Проблем додає відсутність швидкісних потягів Інтерсіті з Києва і прямих залізничних маршрутів з іншими регіонами України. Ми очікуємо на змінення ситуації після відкриття нового Бескидського тунелю, запланованого на весну 2018 року. Адже географічно Карпати відрізають нас від решти країни, а всі потяги йдуть до Ужгорода через тунель, збудований ще за часів Австро-Угорщини. Новий же тунель дозволить покласти нові колії і збільшити трафік у кілька разів. Міністр інфраструктури навіть запевнив, що це дасть змогу у найближчій перспективі протягнути Інтерсіті до Ужгорода.

За словами Михайла Рівіса, область просить від держави повернутися до питання розбудови автомагістралі Ліссабон — Київ. Угорську частину дороги планують підвести до українського кордону вже в найближчий час. “Завдяки цьому можна буде скоротити шлях до Києва на 150 км через Закарпаття і Івано-Франківську область. Вірю, рано чи пізно ми до цього дійдемо, – впевнений він. – Це також дозволить збільшити приток туристів до нашого регіону. А те, що вони залишаться приємно враженими своєю поїздкою, я навіть не сумніваюся. Бо мені ще від жодної людини не довелося чути, що на Закарпатті їм не сподобалося”.

Херсон — Воловець — Міжгір’я — Ужгород — Херсон

Візит у Закарпатську область відбувся в рамках проекту “Реформи в Україні очима журналістів реіональних медіа”. Надруковано в газеті “Новий день”, №44/2017

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here