Керченську мостову переправу, будівництво якої повним ходом ведеться у Криму почнуть вводити в експлутацію наприкінці наступного року. Проте навіть усе більш сердиті на Росію кримчани взагалі не переймаються проблемами, що може спричинити ця пафосна і дороговартісна “будова сторіччя”.
19 вересня стартувало пересування до пирсів другого, автодорожнього аркового прольоту Кримського мосту довжиною 227 метрів і вагою біля 5 тисяч тонн. “Пересовують” її поступово і вдень, і вночі до місця навантаження на плавучі опори, що згодом перевезуть арку до фарватерних опор мосту. Завершити операцію планують в кінці вересня — на початку жовтня. Для спуску на воду попередньої, залізничної арки наприкінці серпня в Керченській протоці на 3 доби заборонили судноплавство. Українська влада тоді заявила, що такі дії окупаційного режиму півострова порушують Конвенцію ООН з морського права. Проте на розгляд справи мосту у міжнародних судах можуть піти роки.
Недостачу покриє бізнес
По приїзду до Керчі ловиш себе на думці, що від безперебійного бамкання через забивання паль у протоці нікуди не сховаєшся. Ритмічний гул від цього лунає цілодобово. Здається, від нього можна просто здуріти. Проте місцеві на безкінечний “бам! бам!” вже давно не звертають уваги: звикли. Хоча місцин, де рельєф перекриває це неприємне бамкання у Керчі знайдеться не так і багато.
На будівництво мостового переходу жителі міста покладають великі сподівання. Ще б пак: раніше, “при Україні”, як кажуть вони, Керч неофіційно називали “дупою світу”. У розташоване у віддаленому тупіковому і далеко не курортному регіоні півострова натовпів приїжджих особливо ніколи не спостерігалось. Переважно це місто використовували як транзит для потрапляння до Краснодарського краю розташованої по той бік від протоки Росії. А після “повернення” Криму до “рідної гавані” і оголошенням про будівництво мостового переходу багато керчан почали очікувати від “гавані” манни небесної і сподівалися добряче на цьому заробити. Проте і з першим і з другим їх очікувало жорстоке розчарування. Завдання у окупантів були зовсім іншими.
Загальна оголошена вартість будівництва мосту протяжністю 19 км — 228 млрд руб. (майже $4 млрд.). Це набагато вище, ніж планувалося від початку. У вказану суму включені затрати підрядника проекту ООО “Стройгазмонтаж”, затрати замовника будівництва — ФКУ Упрдор “Тамань” Федерального дорожного агентства, витрати на будівельний контроль, авторський нагляд, викуп земельних ділянок та оформлення їх у постійне користування. Час від часу у ЗМІ можна зустріти коментарі експертів про те, що побудувати міст через Керченську протоку технічно неможливо. Мовляв, він просто обвалиться навіть у разі успішної здачі в експлуатацію. Екологи, у свою чергу, вказують на неминуче порушення існуючої екосистеми — зокрема, природнього водообміну між Азовським і Чорним морями. Проте Міністерство транспорту Російської Федерації наполягає на тому, що заплановане на грудень 2018 року відкриття автомобільного руху через мостовий перехід і руху потягів у 2019-му обов’язково відбудеться, незважаючи ні на що.
Розмовляючи з кримчанами на кордоні з окупованим півостровом іноді можна відчути недовіру до цих заяв кремлівських керманичів. Проте чим далі заїжджаєш на територію Криму, тим менше таких настроїв. І тим менше у людей бажання розмовляти на “незручні” теми. Коли ж торкаєшся питання мосту і в Феодосії, і в Симферополі, і в самій Керчі це викликає навіть подив у місцевих. Якщо на початку будівництва цю тему ще всіляко обговорювали, то тепер ставляться до неї як до сходу чи заходу сонця — чогось такого, що від рядових кримчан абсолютно не залежить і що існуватиме в їхньому житті завжди. Хоча багато хто продовжує вірити, що після його відкриття ціни на продукти у Криму знизяться, і що туристів із Росії приїжджатиме сюди значно більше.
– З самого початку зведенню мосту перешкоджали труднощі технічного і фінансового характеру, – на умовах анонімності розповів один із учасників будівництва мостового переходу, кримський бізнесмен. На будівництві він від самого його початк, де виконує епізодичні доручення, пов’язані з логістикою робіт. – Зокрема, під час підготовчих робіт для побудови опорних пілонів за основу взяли розрахунки згідно стандартів їх установки на жорсткий або кам’янистий ґрунт. Проте, дно в місці будівництва мостової переправи складається не тільки з піску і мулу, а й з глини, що є надзвичайно нестійким фундаментом. Тож уже в процесі підготовчих робіт і початку зведення було прийнято рішення щодо вдосконалення технічних особливостей пілонів, зміцнення матеріалу для їх виготовлення. Як наслідок, зросла і сама маса пілонів. А після монтажу вони почали просідати, що призвело до зміни всієї конструкції.
Для виправлення ситуації вирішили збільшити висоту пілона безпосередньо на місці. Але зі збільшенням висоти додатково зросла і його маса, тож він просів ще більше. Інженери і будівельники розраховували, що арка своєю вагою сприятиме стабілізації моста і виправить всі допущені раніше прорахунки. Однак після установки якісно виконати заплановані роботи не вдалося. Це призвело до подальшого процесу просідання опор і викривлення арки. За твердженням нашого співрозмовника, для виправлення недоліків необхідно демонтувати арку, вирівняти і зміцнити опори і лише потім повернути саму арку на місце. “Це, звісно, потребує додаткового фінансуання, не передбаченого проектом. Кажуть, що про цю ситуацію доповіли Путіну, але він нібито заборонив демонтувати арку аби не демонструвати провал розрахунку інженерів і будівельних робіт. Водночас всіх винних у провальних результатах без зайвих розмов звільнили. Що стосується подальшого будівництва, то воно все далі ускладнюється через дефіцит будівельних матеріалів на території Криму. Це призводить до постійного здорожчання вартості проекту. Аби покрити недостачу російська влада намагається залучати для фінансування будівництва сторонні джерела. А саме — представників бізнесу, особливо з самого Криму. Це вже викликає незадоволення серед моїх колег, які все частіше переходять в сірий бізнес”, – стверджує чоловік.
За словами співрозмовника, аби успішно завершити будівництво російська влада вже почала зменшувати фінансову підтримку інших проектів, у тому числі соціальних. Це призвело до суттєвого скорочння витрат на ті ж соціальні потреби населення. Тож кримчани вже відчувають на собі негативні наслідки від “будови сторіччя”.
Крім того, з появою мосту, скоріш за все, доведеться закрити всі кримські порти. Вже нині перестав працювати порт у Феодосії: всі його крани і катери стоять, ржавіють. Водночас і в Феодосії, і в Керчі загалом місцеві дуже сердиті на Росію. Обурюються шаленими цінами, низькими доходами (добре тут отримують хіба що чиновники і представники силових органів). Незадоволені рівнем медицини. Є випадки, коли кримчанам узагалі відмовляють у наданні медичної допомоги. В першу чергу це стосується тих, хто відмовився брати російський паспорт у перші місяці після анексії. Тепер нові паспорти тут видають уже неохоче.
“Понаєхавшіє”
Познайомитися з іншими будівельниками мостового переходу нам вдалося у першому ж готелі, в якому ми зупинилися в Керчі. Вася, Діма і Коля приїхали сюди з Архангельська, за 1000 руб. на добу винаймають разом 3-місний номер.
Першим ділом ми запитуємо у них: чи з власного бажання вони приїхали на півострів? Чоловіки пояснюють, що їх направила сюди компанія, котра винаймає працівників по всій Росії. “Тут можна зустріти приїжджих з Омська, Оренбурга, Волгограда. З усіх усюд, – стверджує Вася. – Коли нас направили сюди, ми думали, що їдемо на вахту. Але там щось не вийшло і ми поки тут працюємо не за своїми основними спеціальностями, а просто цілий місяць копаємо паркан. Проте це нам зараховують як відрядження, тож робочий день триває з 8 ранку до 17:00. Платять нормально, не “кидають”, розраховуються вчасно, ще й дають 500 руб./день на харчування і 400 руб./день на житло. Кажуть, скоро нас переведуть на вахтовий режим роботи, тоді робочий день уже триватиме 12 годин”.
Щодо термінів будівництва або якихось технічних проблем чоловіки нічого не знають. Проте запевняють, що будівництво йде доволі вдало, все робиться як слід і навіть з невеликим випередженням графіку. Цікаво, що місцевих жителів на будівництві моста практично не зустрінеш. “На нашу всю бригаду був лише один керчанин. Решта — приїжджі”, – каже Коля.
Один із чоловіків зізнався, що місцеві приїжджих не люблять: “Багато хто з наших хлопців звертається по медичну допомогу у приватні клініки. Так є гарантія отримати нормальне обслуговування. Був випадок, коли до центральної поліклініки звернувся один будівельник з місцевих, з Симферополя. Незважаючи на наявність у нього медичного полісу його лікувати відмовилися. Сказали: “Вали, оккупант, откуда приехал!” Не допомогло навіть те, що він міг довести наявність кримської прописки. Чесно кажучи, ми були у шоці. Не очікували, що тут наших будуть називати окупантами”.
З початком будівництва Керченського моста у нечисленних нині туристів на півострові з’явилася нова забавка. Крім відвідин місцевих палаців і гір в обов’язкову екскурсійну програму включена ця сама “будівля сторіччя”. Побачити на неї зверху можна з трьох оглядових майданчиків — в районі Цементної Слободки, другий — на території Керченської фортеці поряд із “поклінним хрестом” і третя, з лавочкою з “фірмовим” написом “Крымский мост” на горі Мітридат.
До першого майданчика приїжджі потрапляють в основному на таксі, якщо не знають про існування 6-ї маршрутки. На підході до нього за парканчиком помічаємо напіврозвалені будинки, навколо яких ходить білий кінь. Цей район Керчі на Цементній Слобіці з початком будівництва з житлового швидко перетворився на промислову зону. Власників будинків попередили про їх знесення, оскільки на їх місці будуватиметься автотраса до мостового переходу. Зараз тут уже ніхто не живе.
Біля паркану зустрічаємо одного з наших старих знайомих — Колю – і просимо дозволу підійти сфотографувати конячку. Той маше рукою: заходьте! Фотографуємо конячку, спілкуємося з Колею і просимо сфотографуватися з ним разом. “Ні, тільки не це. Бо потім я себе на “Миротворці” знайду. Там же не тільки тих хто на Донбасі, а й будівельників мосту заносять. Вибачайте!” – відмахується він.
З території будівництва доноситься характерне гудіння і гуркіт. Туди-сюди сновигають кораблі. На самому оглядовому майданчику дуже добре видно як до опор підтягують нову арку.
Дорогою назад у сусідніх розваллях помічаємо літнього чоловіка, який порається на місці одного з колишніх будинків. Слово за слово і дізнаємося, що він був одним із його мешканців. “Нам дали нову квартиру, гроші в якості компенсації. Ні на кого ми не ображені. На новому місці навіть набагато тихіше: не чути гуркіт з будівництва. Тільки час від часу ось приходжу сюди прибиратися. І ще думаю, що з моїми козами робити. В багатоповерхівку їх же з собою не візьмеш”, – бідкається чоловік.
Запитуємо, чи багато на будівництво працює керчан. “Ні! Хоча ми спочатку такі великі надії на це покладали! – відповідає він. – Думали, що в золоті купатимемося, що робота буде для всіх. Тим більше, Керченський порт закрився і люди шукали де б їм влаштуватися. Спочатку на міст місцевих брали, проте платили їм копійки. Якщо звичайні робітники з Росії отримували 60 тисяч руб./міс., то наші якісь 15 тис. руб. Люди пообурювалися, пошуміли, але їх просто послали на всі чотири сторони. Навіть розмовляти з ними ніхто не став. Тому керчани дуже розчаровані”.
Потрапити до іншого оглядового майданчика, на території Керченської фортеці, можна лише в складі організованої туристичної групи в часи роботи музею. Пускають на майданчик безоплатно, проте за попередньою домовленістю, про що нас попередили на підході до нього. Втім, музейні жіночки без проблем погодилися нас пропустити, оскільки найближчі екскурсанти сюди мали приїхати тільки через 3-4 години, вже після обіду.
Крім “поклонного хреста” і краєвиду на цьому майданчику можна зустріти стенди з детальним описом етапів будівництва мостового переходу з технічними підробицями, схемами і фотографіями. Це виявилася перша офіційна інформація про даний об’єкт, котру нам вдалося знайти на півострові. Адже на першому оглядовому майданчику крім краєвиду і смітника нічого не було.
Красиво лише в телевізорі
Поки ми стояли і роздивлялись стенди, на майданчик піднялося двоє чоловіків років 40-45. Виявилося, що вони приїхали з Одеси по справах і заодно подивитися на будівництво. “Расскажем нашим хохлам, что мост строится, – в’їдливо висловився один із них. – Хорошо, что теперь Россия сможет контролировать украинские суда. Тут ведь через арку будет теперь единственный вход в Азовское море, и наши хохлы никаких диверсий уже устроить не смогут”.
Одеські українофоби зізналися, що бувають у Криму нерідко. Також частенько заїзжають і на Херсонщину — до Генічеська, “на бичка”.
Роздивляючись техніку, що задіяна на будівництві, ми звернули увагу на номери. Переважно всі вони або з Москви або Краснодарського краю. Іноді трапляються місцеві з номерами “82” і “92”.
Згодом з оглядового майданчика попутною машиною ми доїхали до стоянки машин будівельників. Там знову зустріли Колю. Порозмовлявши трохи, отримали від нього у подарунок талончик на обід у місцевій столовій. Остання, розташована на Таманській вулиці, виявилася чи не єдиним місцем у всьому Криму де вдалося поїсти за нормальну ціну. Якщо напередодні скромна вечеря з однієї котлети і пюре в пересічному керченському кафе обійшлася в 380 руб., то тут комплексний обід коштував 180 руб. А для власників талончиків ще дешевше — лише 100 руб. За обідом робочі розповіли, що цього дня в Керчі оголосили про відключення води на два дні. Хоча, за їх словами, подібне трапляється тут доволі рідко. Зі світлом теж нема жодних проблем.
Розговорилися з робочим Толіком, який приїхав сюди з Пензенської області. “Так, на будівництві кримчан ви майже не зустрінете, – підтверджує він. – Справа в тому, що сюди набирали лише осіб, які мають необхідну освіту і додатково пройшли спеціальні курси. Просто аби хто з вулиці мішати бетон тут не потрібен”.
Толіку на вигляд біля 40 років. Він працює на вахті. Каже, що на зарплату не скаржиться. Стверджує, що не мав проблем з медичним обслуговуванням: “Принаймні, у другій поліклініці в Керчі мене прийняли без проблем. Що ж стосується якості будівництва, то у нас нема підстав у чомусь сумніватися. Ми просто переконані, що все там гаразд. Міст намагаємося будувати якісно, жодних проблем нема. Можливо, вони були на самому початку робіт, однак нині все працює в штатному режимі, грошей ні на що не шкодують. Плани нам ставлять реальні, ніхто нічого не підганяє, ми навіть працюємо з випередженням термінів. Єдине, що, можливо, бісить — як висвітлюють будівництво мосту на наших [російських] телеканалах. Сюжети роблять як у радянські часи. Ніхто не покаже так як воно є — що робочі їдять біч-пакети, працюють часом у брудних робах. По тєлєку тільки побачиш охайних інженерів у чистесеньких білих касочках. Днями дзвонить мама і розповідає, що чула по телевізору, як ми встановили вже другу арку на міст. Я їй на те: “Мамо, кому ти віриш? Тєлєку чи мені? Я ж на цій арці працюю. Ми її тільки готуємо до установки, ніде вона ще тут не стоїть!”
Вдалося поспілкуватися з одним із інженерів, задіяних на будівництві. Проте за будь-якими коментарями він направив на офіційний сайт “Кримського моста”. “Там ви знайдете все, що вас цікавить”, – сказав він.
Піднявшись на останній оглядовий майданчик у центрі міста і поспілкувавшись з будівельниками ми повертаємося до готелю, пам’ятаючи про можливу відсутність води. Проте відключення виявилось короткочасним: коли ми зайшли до свого номеру, вода вже була. Виселяючись з отелю поспілкувалися трохи з його господарем. Виявлося, що він затятий “кримнаш”, досі з ненавистю згадує Україну. Проте і нові кримські реалії виявилися для нього дуже неприємними. Жаліється, що хотів взяти кредит у 350 тис. руб. на встановлення сауни, аби готель міг працювати і пропонувати якісь послуги не лише в теплу пору року, а й взимку: “Проте мені відмовили. Пояснили, що оскільки моя офіційна зарплата складає 7200 руб./міс., я можу розраховувати тільки на 50 тисяч руб. кредиту. Проте цієї суми на сауну аж ніяк не вистачить”.
Ані ймовірне руйнування мосту через геологічні особливості дна у Керченській протоці, ані негативний вплив на навколишнє середовище як від будівництва, так і подальшої експлуатації мостового переходу, ані будь-які інші можливі негаразди жителів Керчі та інших регіонів Криму аніскільки не цікавлять. Всерйоз і аргументовано обговорювати всі ці ризики представники окупаційної влади півострова разом зі своїми господарями з Кремля не збираються. Хоча в українських медіа вже неодноразово повідомляли про те, що через буріння і забивання паль почали гинути дельфіни, які піддаються гідроакустичного удару. Також є інформація про підняття мулу в районі будівництва, що викликає загибель риби. А вимивання піску в свою чергу впливає на кількість мальків риби. Тож неминуче зниження популяції риби може негативно вплинути на рибальську галузь регіону і, відповідно, сприятиме зростанню соціальної напруженості.
Як нещодавно повідомило “Дзеркало тижня”, за оцінками Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, будівництво Керченського моста призведе до регіональної екологічної катастрофи. “По-перше, завдається шкода екосистемі Азовського моря: збільшується ризик перетворення його в “Азовське озеро”, зменшується солоність води в морі, знижується водообмін і збільшується інтенсивність “цвітіння” води. По-друге, будівництво Керченського моста веде до порушення в протоці гідрологічного режиму, розмивання берегової лінії і замулювання дна моря. По-третє, відбувається зменшення розвитку колонії медуз в південній частині моря, а також рибних запасів. Інститут водних проблем і меліорації зазначає, що в результаті будівельних і днопоглиблювальних робіт спостерігається й значне зменшення популяції камбали-калкана”, – пише “ДТ”.
Інші українські посадовці і правоохоронці звертають увагу на порушення Російською Федерацією вимог Конвенції ООН з морського права та діючого договору між Україною і РФ про співробітництво у використання Азовського моря і Керченської протоки. Проте на оскарження всіх цих дій Росії у міжнародних судах можуть піти роки.
З усього цього зрозуміло одне: будівництво і відкриття в майбутньому Керченського моста несе для України безліч проблем — економічних, соціальних, екологічних. Більшість із них неодмінно зачепить і сам півострів, а також його жителів. Проте самих кримчан це, здається, аніскільки не хвилює.
Матеріал підготовлено для Центру дослідження проблем регіонального і міжнародного співробітництва.