У середу марші за права жінок пройшли у багатьох містах України, зібравши рекордну кількість учасниць та учасників.
Схоже, що ідея скасувати відзначення 8 березня, яку вкинув у медіапростір голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, спричинила протилежні наслідки. У середу марші за права жінок пройшли у багатьох містах України, зібравши рекордну кількість учасниць та учасників. У порівнянні з минулими роками зросла не тільки чисельність, а й територіальне охоплення: крім мегаполісів, де такі демонстрації відбуваються не вперше, цього року жінки вийшли і в регіонах.
Київ
Київська акція стала найчисельнішою за всі роки проведення феміністичних маршів. Всупереч погрозам з боку ультраправих, що лунали в інтернеті напередодні 8 березня, на Софійську площу зібралися сотні людей. А колону, що вирушила центральними вулицями столиці, можна було повністю сфотографувати хіба що з повітря.
Марш організувала широка коаліція феміністичних, лівих та правозахисних організацій, що сприяло як великій кількості учасниць, так і строкатості гасел. Однак основною темою стала протидія насильству над жінками, яке, як стверджують організаторки, наявне в усіх сферах повсякденного життя — «від роддомів до військкоматів». Ще більшого розмаху воно набуває через військовий конфлікт на Сході України. І хоч офіційної статистики досі не існує, правозахисні організації дедалі частіше фіксують випадки гендерного насильства у зоні бойових дій, на блокпостах, у незаконних місцях позбавлення волі (так званих «підвалах») чи в родинах демобілізованих бійців по обидва боки лінії фронту.
Не менш важливою стала і критика консервативної державної політики в культурній сфері, яка під гаслами «декомунізації» скорочує права жінок. Свіжим прикладом може служити ініціатива Українського інституту національної пам’яті скасувати відзначення Міжнародного жіночого дня як «радянського свята» і замінити його Днем матері.
На жаль, без насильства на марші проти насильства не обійшлося. На одній із проміжних точок маршруту на учасників та учасниць спробувала напасти група з 6 людей у масках. Перш ніж група безпеки маршу та поліція схопили чотирьох із них, нападники встигли облити частину учасників зеленкою. Пізніше у нападниках упізнали представників праворадикального угруповання «Реванш». Затриманих поліцією нападників через кілька годин відпустили. Фізичний напад на групу активістів стався і після маршу, коли учасники поверталися додому, але серйозних ушкоджень ніхто не зазнав.
Львів
На Жіночий марш львів’янки виходять вже третій рік поспіль. Під ритми барабанів, скандуючи «Свобода, рівність, жіноча солідарність!», «Рівна оплата рівних умінь!», «Права людини понад усе!», «Сексу — так, сексизму — ні!», демонстрація, що зібрала більше сотні учасниць та учасників, пройшла від Ратуші до Львівської опери, де відбулися публічні виступи.
Організаторки маршу з ГО «Феміністична майстерня» та ініціативи Women’s Voice особливо акцентували увагу на інтернаціональності цього дня. На тому, що львівська акція — лише одна з багатьох, які в рамках кампанії Women’s Strike проходять у більш ніж 40 країнах світу, і що проблеми, з якими доводиться стикатися жінкам, схожі на всіх континентах. «Ми боремося проти нерівної оплати праці. У світі 2/3 всієї роботи виконують жінки, але при цьому жінки отримують 1/10 доходу. Також жінки володіють 1% усіх матеріальних благ на планеті Земля. А в Україні вони отримують заробітну плату на 30% меншу, ніж чоловіки», — заявила під час виступу учасниця акції Анна Оксютович.
Жодних інцидентів, що останнім часом нерідко траплялися у Львові1 на подібних акціях, цього разу не сталося.
Харків
Подолання економічної нерівності між жінками та чоловіками стала головною темою «Маршу жіночої солідарності. Вимагаємо 100%» у Харкові. Крім того, що жінки отримують на 30% менше за чоловіків, в Україні для них закриті близько 500 видів робіт, а при влаштуванні на роботу жінки регулярно стикаються з дискримінацією на співбесідах, — зазначають організаторки в анонсі акції. До того ж, навіть там, де формальної заборони на роботу для жінок немає, в суспільстві досі існує стереотипний поділ на «чоловічі» і «жіночі» (переважно гірше оплачувані) професії. Саме тому вимога подолати економічну дискримінацію увійшла у назву маршу. «Ми вимагаємо 100% професій для жінок, 100% оплати праці, 100% кар’єрних можливостей!» — пояснюють організаторки.
Демонстрація зібрала близько сотні активістів і активісток, які пройшлися від скульптури Невідомих матерів біля міського центру жіночого здоров’я до Харківської опери. Закінчилася акція хоровим співом та театралізованим перформенсом.
Останнім феміністичним заходом цього тижня марш не став. Події в рамках харківського Тижня жіночої солідарності триватимуть до 11 березня.
Одеса
Близько двох десятків жінок — активісток Південноукраїнської феміністичної асоціації (SUFA) організували пікет на Думській площі Одеси. Вони наголошували на необхідності повернення Восьмому березня його початкового значення — дня боротьби за права жінок, а не свята весни, краси і квітів — і говорили про те, чого вдалося досягти феміністичному руху за роки боротьби. «На жаль, суспільна свідомість спотворила глибокий сенс Дня жіночої солідарності і присипала квітами історичне підґрунтя його виникнення. Тому ми хотіли нагадати про його основи і про те, як багато можливостей принесли всім жінкам старання феміністок протягом півтора століття», — говорить Юлія Шуринова, одна з учасниць пікету та координаторка Queer Home Odessa.
До цього дня активістки також підготували відео, в якому спробували дізнатись, що одесити знають про 8 березня і як ставляться до його скасування.
Херсон
Акцію за права жінок на 8 березня мешканці Херсона спостерігали вперше. Розгорнувши на центральній площі міста плакати «Б’є — значить сяде», «СТОП домашньому насильству», «Жити без ляпаса» тощо, більше двох десятків активісток вимагали негайної ратифікації Стамбульської конвенції — документу, що передбачає комплекс заходів із запобігання насильству над жінками і ставить на меті подолання гендерної дискримінації. На разі цей документ перебуває на розгляді Верховної Ради України, але його не приймають через опір церковного лобі та консервативних політичних сил.
Як і в інших містах, учасниці наголошували на необхідності подолання нерівності в оплаті праці, рівного розподілу неоплачуваної домашньої роботи та критикували ідею скасування відзначення Міжнародного жіночого дня.
Маріуполь
Вимагали прийняти Стамбульську конвенція і в Маріуполі. Але спробували продемонструвати результати домашнього насильства більш наочно — акцією «За просте жіноче щастя». Жінки з імітованими слідами від побоїв пройшлися вулицями міста. В руках вони тримали плакатами зі слідами крові і традиційними випраданнями насильства: «Б’є — значить любить», «Хоча б не п’є», «Хоча б не гуляє», «А взагалі він хороший…», «Він сказав, я сама винна». Дорогою вони демонстративно переконували один одну у «нормальності» домашнього насильства. «Родині потрібен батько», «Чого жалітися, він же не п’є, не гуляє. Ну, буває, б’є…», — обмінювались фразами дівчата. Але вже під час мітингу закликають жінок подолати культуру мовчання і не боятися боротися з кривдниками.
Нова Каховка
Агітували за прийняття Стамбульської конвенції і в Новій Каховці. Аби привернути увагу мешканців та мешканок міста до порушень прав жінок, група активісток медіаклубу громадського діалогу «Європростір» організували інформаційний стенд і роздавали листівки перехожим. «Ми намагалися показати громаді іншу сторону так званого “свята весни та краси”, зосередивши увагу на болючій статистиці порушення прав жінок в Україні», — заявляють на Фейсбук-сторінці організатори.
Ужгород
Ужгород став єдиним містом, де правим радикалам акцію таки вдалося зірвати. На пікет проти насильства над жінками, що проходив на Театральній площі міста, напали представники організації «Карпатська січ» на чолі з її керівником Тарасом Деяком. Вони розірвали плакати організаторів і втекли до приїзду поліції. Пізніше організація підтвердила свою причетність до зриву акції місцевим ЗМІ, пояснивши свої дії тим, що насильство над жінками — це вигадка, а жінки під прикриттям насправді прийшли захищати геїв.
