‘’Ні Суворов, ні Єкатєріна — Вітовт був першим!’’

Зв’язки Херсонщини з Литвою значно давніші, ніж з Росією.

‘’На цю територію чекають великі пригоди!’’ — впевнено заявляє Тетяна Євсєєва, голова Новокаховської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, стоячи в середині дозорної вежі часів Великого князівства Литовського в селі Веселому Бериславського району. Поряд із нею в лицарських обладунках стоїть сам Великий князь Вітовт (на фото), образ якого втілив для сучасників майор Литовської армії Донатас Мазуркевічус. Разом із ним до башти 2 вересня прибули учасники Балтійсько-Чорноморського економічного форуму, що в ці дні пройшов у Херсоні.

Подібні делегації не вперше відвідують вежу Вітовта — єдину таку споруду кінця XIV століття, що дивом збере­глася на території області. Привернути увагу до проблеми збереження цієї пам’ятки місцеві й херсонські активісти намагаються не один рік. Це питання набуло особливої актуальності після озвучення намірів будівництва другої черги Каховської ГЕС у безпосередній близькості до вежі.

— Унікальність цього заходу в тому, що до нас завітав сам князь Вітовт, який показав, де наступного разу спільна україн­сько-литовська експедиція розпочне розкопки навколо вежі. Про це ми вже досягли до­мовленості на найвищому рівні, — прокоментувала голова херсонського культурного центру ‘’Україна — Литва’’ Наталія Бімбірайте. — Справа в тому, що на Херсонщині є місця, які доводять нашу спільну історію. Перший крок — це розкопки, щоб історичні факти підтвердити археологічними артефактами. А другий — ми хочемо, щоб вежа Вітовта була включена до туристичного марш­руту. У мене є мрія зробити міжнародний фестиваль на території Тягині і цієї вежі. Це все логістично близько до Херсона. Якщо ж додати до них Кам’ян­ську січ, то це може бути унікальна подія, адже тут перетин багатьох культур. Поки ж ми не завершили шлях зі збереження вежі, нам багато доведеться ще зробити.

За словами Тетяни Євсєєвої, вони також намагаються отримати для вежі статус пам’ятки національного значення. ‘’Поки вона має статус пам’ятки місцевого значення, що розташована в охоронній зоні Каховської ГЕС. Через це власник вежі — виноробне господарство князя Трубецького — не може здійснювати ніяких робіт із нею. Навіть двері встановити не має права. Якщо ж вежа отримає новий статус, то вона матиме свою охоронну зону. І це також допоможе в її збереженні при будівництві Каховської ГЕС-2’’, — підкреслила вона.

Театралізоване дійство біля вежі Вітовта було дуже неординарним за своєю теплотою, цікавим і душевним. Дітвора була в захваті від середньовічних лицарів на конях, а дорослі з задоволенням фотографувалися з ‘’князем Вітовтом’’, котрий не забув нагадати присутнім, що саме цей литовський князь був першим у цих місцях, а Суворови і імператриці Єкатєріни — набагато, набагато пізніше.

За словами Донатаса Мазуркевічуса, на роль князя його було обрано у 2010 році. ‘’Я пройшов дуже серйозний конкурс, в якому було важливо продемонструвати свої знання з історії, вміння їздити верхи, не боятися публічності й бути навіть схожим на Вітовта. Відтоді на всіх офіційних заходах у Литві саме я виступаю в образі князя. І Херсонська область — найвіддаленіше місце, де мені доводилося це робити. У звичайному ж житті я служу майором Литовської армії, за освітою військовий дипломат, захоплююся історією і маю в Литві свій музей каміння’’, — розповів Мазуркевічус.

Багато про цю вежу чув і віце-мер Клайпеди Артурас Шульцас, але можливість відвідати у нього з’явилася вперше.

— У Литві є легенда, що Вітовт доїхав до Чорного моря, звідки його кінь пив воду. Ми ніяк не могли зрозуміти: невже він міг пити з моря солону воду? Також ми знали, що десь тут, на кордоні [тодішнього Князівства Литовського] є вежі, проте теж уявляли їх зовсім інакше. Коли ж мене запросили взяти участь у Балтійсько-Чорноморському економічному форумі, я попросив, щоб мені показали це місце. Але ніколи не думав, що тут на мене чекатиме настільки зворушливий захід, який збере так багато небайдужих людей. Я зараз переживаю дуже глибокі відчуття! І не від історії, а від нинішнього дня, й відчуття, що Литву справді багато що об’єд­нує з Україною.

Як додав Артурас Шульцас, литовці, як і українці, теж лають свою владу. ‘’Одна моя знайома на це каже: ‘’За що ж її сварити? Приміром, моя 16-річна донька — цілковита дурепа, але я ж її все одно люблю!’’. Якщо ж ти стоїш десь у пробці, то не можеш когось лаяти, тому що ти сам є частиною цієї пробки. Коли ти лаєш державу, то ти свариш і самого себе, бо ти є теж частиною держави. Значить, ти сам чогось не зробив, аби країна була такою, як ти хочеш. Я своїм українським друзям завжди говорю: ‘’Литва за останні 27 років зробила усі можливі помилки, тож не повторюйте цих наших помилок! І пам’ятайте, що литовці однозначно підтримують Україну і засуджують військову агресію Російської Федерації проти вас. Адже ми пережили те ж саме’’.

надруковано в газеті “Новий день” від 7 вересня 2017 року